ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

05 травня.2021 року

Тема: Мета та завдання краєзнавчої роботи.  

1. Завдання, принципи та функції краєзнавчої роботи Суть краєзнавчо-туристичної роботи в школі полягає в тому, щоб відшукати, обґрунтувати і розкрити (обов'язково у взаємозв'язках і взаємозалежностях) всю сукупність особливостей, зосереджених на певній території земного простору, і дати, таким чином, комплексну генетичну картину життя усієї території у природно-історичному і соціально-економічному відношеннях. Об'єктом краєзнавчо-туристичної діяльності є сукупність (комплекс) географічних об'єктів і явищ суспільного життя та їх взаємозв'язків на певній території (урочище, сільський та міський населений пункти, район, область тощо).

 Виходячи із навчально-виховних завдань школи, краєзнавчо-туристична діяльність характеризується трьома основними функціями, з яких випливають основні аспекти педагогічної мети: навчально-освітній, формування практичних вмінь і навичок. Основні завдання краєзнавчо-туристичної роботи:

 1 ) формування вмінь і навичок дослідження природи, господарства і населення рідного краю, його минулого і сучасного; 

2) виховання на основі результатів власних краєзнавчих досліджень, почуттів національної свідомості, громадянського обов'язку, відповідальності за збереження об'єктів, пам'яток природи, історії та культури своєї Батьківщини;

 3) закріплення теоретичних знань, формування вмінь їх практичного застосування, а також створення надійної основи для здобуття вищої освіти;

 4) залучення молоді до практичної реалізації природоохоронних, екоосвітніх, історикокультурних та інших актуальних програм сьогодення, 

5) прищеплення любові до праці. Виявлення і всебічне вивчення особливостей характеру учнів та їх нахилів; 

6) виховання міцного і дружнього дитячого колективу, встановлення і зміцнення зв'язків між дітьми різних шкіл, міст, сіл; 

7) оздоровлення дітей, зміцнення їх фізично і морально; 

8) поповнення існуючих або створення нових шкільних краєзнавчих музеїв, кабінетів, краєзнавчих кутків матеріалами, зібраними у походах, експедиціях та на екскурсіях; 

9) підвищення кваліфікації вчителів географії, педагогів-організаторів, вдосконалення навичок їх науково-дослідної та суспільно-корисної роботи.

 Краєзнавчо-туристична діяльність сьогодні являє собою об'єктивну потребу суспільства пов'язувати навчально-виховний процес з актуальними питаннями соціальноекономічного життя, культурно-духовного відродження народу України, з підготовкою учнів до суспільно-корисної роботи і трудової діяльності. За визначенням сучасних вітчизняних педагогів, краєзнавство у поєднанні з туризмом - це організована під керівництвом учителя багатогранна навчально-освітня, пошуководослідницька та суспільно-корисна діяльність школярів у процесі комплексного вивчення рідного краю. Найбільш ефективною буде краєзнавчо-туристична роботи саме тоді, коли вона буде заздалегідь спланована, зорієнтована на навчально-виховні завдання школи, послідовна, пов'язана з життям, а її методи відповідатимуть віковим особливостям учнів. .

 Туристськокраєзнавча робота займає ключове місце в національно-патріотичному вихованні молодого покоління, а участь у Всеукраїнському русі учнівської молоді за збереження та примноження традицій, звичаїв, обрядів народу, сприяє вихованню в учнів національної самосвідомості. Встановлено, що туристично-краєзнавча діяльність у школах є однією з найпопулярніших в 7 учнівському середовищі. Це підтверджується значною кількістю гуртків, що забезпечують національно-патріотичне виховання молодого покоління. Головними завданнями, що повинні реалізовуватися у загальноосвітніх навчальних закладах під час туристсько-краєзнавчої роботи є: - реалізація державної політики в галузі освіти засобами туризму, краєзнавства, спорту й екскурсій; - надання методичної допомоги вчителям з питань упровадження форм і методів туристсько-краєзнавчої роботи з учнівською молоддю в практику навчально-виховної діяльності; - створення умов для гармонійного розвитку особистості, задоволення потреб дітей та підлітків у загальній освіті, організації їх оздоровлення, дозвілля і відпочинку; - виявлення, розвиток і підтримка юних талантів і обдаровань, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та юнацтва, розвиток краєзнавчо-дослідницької діяльності учнів; - формування у дітей та юнацтва національної самосвідомості, активної громадянської позиції, прагнення до здорового способу життя; - задоволення потреб учнівської молоді у професійному самовизначенні відповідно до їх інтересів і здібностей; - просвітницька діяльність .

 Загальноосвітні навчальні заклади у своїй туристсько-краєзнавчій діяльності керується Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами МОН, інших центральних органів виконавчої влади, у сфері управління яких перебуває загальноосвітній навчальний заклад, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Положенням про загальноосвітній навчальний заклад (N 964, від 14 червня 2000 р.), власним статутом, іншими законодавчими і нормативно-правовими документами, що регулюють діяльність навчальних закладів. Розрізняють такі принципи шкільного краєзнавства, як: 

1. Принцип науковості передбачає уникнення в проведенні краєзнавчої роботи поверховості та схематизму. Методика краєзнавчих досліджень повинна ґрунтуватися на глибокому вивченні літератури, широких зв'язках та консультаціях зі спеціалістами. 

2. З принципом науковості безпосередньо пов'язаний принцип системності й послідовності. Він випливає як із поставлених перед шкільним краєзнавством завдань, так із особливостей процесів явищ, що вивчають. Системність і послідовність передбачають довготривале краєзнавче дослідження краю, без чого не можливо зробити висновки, узагальнення, встановити закономірності, характерні для даної території, а також простежити взаємозв'язок і взаємозумовленість певних явищ, предметів, подій у даному краї з такими ж в інших регіонах країни. 

3. Патріотична спрямованість. Діяльність юних краєзнавців підпорядкована завданням відродження духовності і національної свідомості, формуванню високої громадянськості.

 4. Зв'язки краєзнавчо-туристичної роботи з навчально-виховними завданнями школи полягають у тому, що, з одного боку, результати краєзнавчих досліджень використовуються на уроках, а з другого — розв'язуються завдання дослідження особливостей природи, господарства, історії та культури рідного краю під час програмних екскурсій, спостережень, практичних робіт на місцевості тощо. 

5. Принцип урахування індивідуальних, особливостей учнів, їх попереднього досвіду. остей учнів, їх інтересів, попереднього досвіду з метою підвищення якості навчання з шкільного краєзнавства, всебічного розвитку учнів, формування їхніх творчих здібностей.  

6. Специфічним для шкільного краєзнавства є принцип регіональності, що базується на врахуванні конкретних особливостей краю (природних, культурних, історичних, економічних та ін.). Без урахування цих особливостей не може бути шкільного краєзнавства. 

7. Ще однією вимогою своєрідною для шкільного краєзнавства принцип дослідництва і творчості, який випливає з того, що шкільне краєзнавство не зводиться лише до засвоєння певних знань і з цієї галузі науки, а передбачає також організацію різноманітної практичної діяльності, зокрема пошук матеріалу, його аналіз, систематизацію, творче переосмислення та практичне застосування. 

8. Оптимальне поєднання краєзнавчо-туристичної роботи із суспільно-корисною діяльністю досягається за рахунок тісного зв'язку школи з місцевими організаціями, науковими установами і навчальними закладами.

 9. Поєднання дитячого самоуправління з педагогічним керівництвом краєзнавчотуристичною роботою. Самодіяльність учасників краєзнавчої роботи полягає в самостійному вирішенні учнями під керівництвом учителів усіх організаційних питань проведення пошукової роботи і оформлення матеріальних результатів дослідження. 

10. Популяризація краєзнавчо-туристичної роботи школи полягає в тому, що результати досліджень повинні бути відповідним чином оформлені і експоновані для широкої громадськості. Виступаючи складовою туристської галузі країни, дитячо-юнацький туризм в Україні в першу чергу покликаний вирішувати важливі соціальні завдання, пов’язані з вихованням, оздоровленням та освітою підростаючого покоління засобами туристсько-краєзнавчої діяльності, а саме: - отримання нових знань; - фізичне оздоровлення та профілактика захворювань; - орієнтація підростаючого покоління на здоровий спосіб життя, формування активної життєвої позиції; - розвиток кращих моральних людських якостей та відносин; - підготовка підлітків до служби у лавах армії, до навчання у вищих навчальних закладах військового типу; - екологічне виховання, виховання свідомого ставлення до природи нашої країни. 

2. Основні методи краєзнавчих досліджень Краєзнавчі дослідження охоплюють велику багатоманітність об’єктів природи, населення і господарства, тому для них використовуються різноманітні методи дослідження. Літературний метод полягає у вивченні й дослідженні рідного краю з використанням краєзнавчих джерел (статті та повідомлення в газетах та журналах краю, наукові часописи, літературні твори авторів краю тощо). Вкрай важливо навчити учнів добирати матеріали з цих джерел. Велику допомогу вчителям можуть надати бібліографічно-краєзнавчі відділи обласних бібліотек, де систематизовані всі потрібні відомості.

 Усі літературні джерела умовно можна згрупувати наступним чином: 

1. Архівні матеріали. 

2. Книги різних років видання (для учнів, учителів та ін.). 

3. Статті з періодичної преси. 

4. Праці наукових конференцій. 

5. Матеріали інтернет-джерела. Виписки з літературних джерел доцільно роботи дослівно або передавати своїми словами і записувати на спеціальних картках за окремими темами. Усі ці матеріали слід систематично поновлювати і поповнювати. Надзвичайну цінність матиме зібрана інформація про минуле рідного краю. У приватних осіб, у сім'ях школярів можна знайти чимало різних давніх видань, журналів, газет з цікавими матеріалами. Деякими з них можна неповними фонди шкільного краєзнавчого музею або кутка.

 Статистичний метод дослідження полягає у вивченні кількісних показників у характеристиці ряду географічних об'єктів та явищ. Серед найпопулярніших статистичних джерел - статистичні довідники областей та України, а також статистичні збірники. Особливо корисні для дослідження ті, що містять матеріал за багато років. Постійне джерело статистичних даних - періодична преса та Internet-ресурси. 

 Картографічний метод дослідження полягає у створенні картографічних моделей, картосхем, карт, ілюстрацій, рисунків. Особливо корисним для школярів буде створення плану свого населеного пункту, карти району. При дослідженні певних соціальних явищ, доречно оформити результати роботи графіками та діаграмами, картами-врізками, що дозволять візуально зробити аналіз, порівняння явища чи окремих його структурних частин. Візуальний метод знаходить своє відображення в узагальненні власних спостережень під час дослідження будь-якого географічного об'єкта. У процесі роботи проводяться бесіди з місцевими жителями (особливо старожилами), спеціалістами народного господарства, освіти і культури, науковцями, письменниками, журналістами. Анкетний метод - письмове або усне опитування багатьох людей за певною анкетою або за спеціально складеними запитаннями для збирання масового матеріалу, щоб встановити певні закономірності розвитку об'єкта чи явища. Може застосовуватись як під час польових, так і стаціонарних форм роботи. Дослідницький метод - необхідний для активізації краєзнавчої роботи. Перед учнями ставляться різні пізнавальні і практичні завдання, що сприяють підвищенню їх розумової діяльності і самостійності. Фотографування - невід'ємна складова кожної екскурсії чи походу. Фотознімки дають можливість зафіксувати найцікавіші епізоди з життя юних краєзнавців і є важливим документом проведення роботи. Альтернативою фотографуванню може бути відеознімання.

 3. Основні форми краєзнавчо-туристичної роботи та методика їх організації і проведення Туристсько-краєзнавча діяльність характеризується надзвичайною різноманітністю її організаційних форм, які можна об'єднати у дві групи:

 1) стаціонарні форми: робота на географічному майданчику, фенологічні спостереження, уявні подорожі по рідному краю, краєзнавчі олімпіади, конференції, лекторії, шкільні краєзнавчі естафети, конкурси, виставки, вікторини, випуск краєзнавчого журналу, радіо- і стінна газети, листування і обмін краєзнавчою літературою, видання альманахів, зустрічі з визначними людьми краю та інші заходи, що проводяться в умовах школи чи населеного пункту;

 2) туристські форми: прогулянки, екскурсії, одноденні і багатоденні походи, подорожі на різних видах транспорту, експедиції, туристські змагання і зльоти тощо. Найпоширенішою формою краєзнавчо-туристичної роботи в школі с гурток. Гурток - це організована самодіяльна група учнів, що поглиблено вивчають рідний край. Найефективнішою буде робота гуртка у тому випадку, коли кількість його членів не перевищуватиме 16 осіб. Найоптимальніше, коли школярі, що входять до складу гуртка, будуть однієї вікової категорії (різниця у віці між ними не перевищує 1- 1,5 року). Але якщо в школі працює один вчитель-предметник, то до роботи в гуртку він може залучати учнів різних класів при цьому обираючи завдання дослідження відповідно до вікових категорій цих школярів. Залучати до роботи у гуртку варто тільки тих учнів, що цікавляться предметом (при цьому не важливо, якою є успішність учня на уроці). Для того, щоб робота гуртка була ефективною необхідно дотримуватись постійного складу його учасників та послідовності у здійсненні діяльності. Заняття в гуртку проводяться у позаурочний час, як правило, два-три рази на місяць. Вони можуть відбуватися у різноманітних формах: краєзнавчі вечори, вікторини, KBK, брейн-ринги, лекторії, прес-конференції, семінари, екскурсії, прогулянки та ін. Якщо кількість учасників гуртка досить висока (18-25 членів), то його роботу можна спрямувати у декількох напрямках, організувавши учнів у секції по 5-7 осіб. Кожна з секцій може проводити дослідження у певній сфері, наприклад: «Природа рідного краю», «Рослинний і тваринний світ», «Населення нашого краю», «Культура і звичаї». «Минуле і сучасне нашої школи» тощо. 

 Клуб - найвища форма організації краєзнавчо-туристичної роботи в школі. Він об'єднує у своєму складі гуртки та секції. Кількість членів клубу може досягати 60 осіб і більше. Як правило, це учні середніх і старших класів. Кожен клуб повинен розробити свій статут, емблему, гімн. Робота клубу організовується на принципах шкільного самоврядування - учні самі обирають раду клубу, голову ради, редактора стін- або радіогазети, утверджують основний зміст роботи клубу тощо. Однак до числа членів ради обирають також учителів, батьків, працівників наукових установ, які можуть надавати консультації та іншу допомогу в роботі клубу. Товариство — самодіяльна організація із 40-60 старшокласників, які цікавляться туризмом і краєзнавством. Товариство складається з трьох-п'яти секцій, які споріднені за змістом роботи. Наприклад, товариство краєзнавців може мати такі секції: географічну, біологічну, етнографічну, історичну, літературну та туристичну. Очолює товариство правління, що обирається загальними зборами. Обирають також голів секцій, відповідального секретаря, головного редактора стінгазети, консультантів. Збори товариства проводяться двічі-тричі на рік. Саме тоді обирають дійсних та почесних членів товариства. Почесними членами товариства обирають відомих вчених, письменників та громадських діячів краю, їм вручають членські квитки і запрошують на ювілейні та інші святкові збори товариства. Почесні члени консультують учнів з певних проблем, надають їм наукову літературу та ін. На загальних зборах затверджують девіз, емблему, статут товариства, вручають членські квитки. Обираючи різноманітні форми туристської діяльності з учнями для вивчення рідного краю, необхідно дотримуватись основних етапів. Це - підготовчий, польовий і заключний (камеральний). На підготовчому етапі учні ознайомлюються з програмою і методикою проведення того чи іншого виду краєзнавчих досліджень, вивчають територію маршруту за літературними чи картографічними джерелами, складають картосхему району і план маршруту, готують усе необхідне для спостережень.

 Під час планування турисько-краєзнавчої роботи варто також врахувати участь учнів у суспільно-корисній праці: охорона історичних, культурних, природних пам'яток тощо. Складається кошторис досліджень чітко розподіляються обов'язки між членами туристськокраєзнавчої групи. Польовий період — це дослідження під час екскурсій, походів чи експедицій за планом, складеним у підготовчий період. Польові дослідження - це збирання відомостей про природу, населення і господарство краю, а також історичного, топонімічного, археологічного, етнографічного та інших матеріалів. У заключний, або камеральний, період проводиться оформлення зібраного матеріалу у вигляді звітів, фотоальбомів, стінних газет, поповнюються фонди шкільного краєзнавчого музею або кутка.

 Запитання для самоконтролю: 

1 . Розкрийте зміст краєзнавчо-туристичної роботи в школі. Які її основні функції та принципи? 

2. Укажіть основні методи краєзнавчих досліджень з географії. 

3. Які форми краєзнавчо-туристичної роботи Вам відомі?

 4. Які форми краєзнавчої роботи належать до групи стаціонарних. 

04 травня 2021 року

Тема: Мета та завдання краєзнавчої роботи.  

Екскурсії і туристські походи — важливий засіб формування світогляду школярів. Подорожі та екскурсії розширюють кругозір, дають можливість краще пізнати історію та географію Вітчизни, пробуджують глибоку любов до природи. Закінчивши навчання, учні часто згадуватимуть рідну школу, туристські стежки, що вивели їх на широку дорогу життя, вечори біля туристського вогнища, які згуртували їх і дали, наснагу на добрі діла.

Туризм — не тільки фізичний розвиток, бадьорість, і працездатність, а й відмінний засіб виховання у дітей; цілеспрямованості, зібраності, прагнення до пізнання. Романтика пізнання — чи не найцінніша особливість туризму.

Туристські подорожі та екскурсії є великою школою життя для підростаючого покоління. Крім виховання високих моральних якостей та естетичних почуттів, вони розвивають спостережливість дітей, уяву. Збагачуючи свій розум теорією і практикою пізнання дійсності, діти під час подорожей та екскурсій пізнають життя у всій його різноманітності.

Туристично-краєзнавча робота дає учням багато нових вражень: вони вчаться розкривати причинно-наслідкові зв'язки у природі, краще усвідомлювати та розуміти окремі явища і закони природи. Всебічні і тривалі спостереження над природними явищами сприяють формуванню в учнів матеріалістичного світогляду.

Екскурсії та походи по, рідному краю є однією важливих форм розширення та закріплення знань учнів, вони викликають потяг школярів до вивчення рідного краю. Значущість туристично-краєзнавчої роботи полягає насамперед у тому, що через неї можна здійснити один з головних принципів навчання і виховання — принцип єдності теорії і практики, зв'язку навчання з життям. Теоретичні знання, здобуті в школі під час походів та екскурсій, дістають практичне застосування (пошуки корисних копалин, вивчення грунтів, метеорологічні та гідрологічні спостереження для потреб промисловості, сільського господарства і транспорту, збирання лікарських та інших цінних дикорослих, рослин, вирощування саджанців плодових дерев догляд за сільськогосподарськими культурами та за молодняком, збирання врожаю, боротьба з ерозією грунтів і шкідниками ланів, проведення різних меліоративних заходів тощо). Самостійно виконуючи практичні завдання, школярі вчаться систематизувати матеріал, робити записи, складати конспекти, працювати з документами. Такі вправи розвивають мислення творчу думку дітей. А це вдається легше здійснювати саме на екскурсіях і в туристських походах по рідному краю через практичну участь дітей у суспільне корисній праці.

У походах діти привчаються до самообслуговування, виробляють потрібні в житті навички та вміння допомагають один одному, раціонально організовую і культурно проводять свій відпочинок, зміцнюють здоров'я, виховують силу волі, високі моральні якості.

Екскурсії і туристські походи відіграють важливу роль у формуванні дитячого колективу, виховують учнів самостійність, підвищують їх відповідальність за доручену справу. У сформованому в походах дитячому колективі з високим моральним гартом слабкий стає сильнішим, боязкий — сміливішим, байдужий чуйнішим, ледар не може уникнути праці. У згуртованому єдиною метою колективі діти розкривають, свої душевні якості, в них викристалізовуються найкращі риси характеру.

Багатогранне і різноманітне життя рідного краю дає вчителю невичерпне джерело наочного матеріалу для навчання та виховання дітей. Це допомагає цікаво подавати новий матеріал, поєднуючи теорію з практикою. Учні в своїх відповідях для підкріплення певного теоретичного положення наводять конкретні факти й приклади, почерпнуті під час екскурсій і туристських походів.

Юні туристи поповнюють зібраними матеріалами краєзнавчі куточки, кабінети та музеї своїх шкіл, а також виконують завдання державних музеїв, навчальних закладів, науково-дослідних, проектних і планових організацій, промислових і сільськогосподарських підприємств.

Туристично-краєзнавча робота в школі та позашкільних закладах планується відповідно до вимог та загальних навчально-виховних завдань.

Краєзнавчий принцип — один з педагогічних принципів навчання, який означає уточнення, конкретизацію, розкриття та підтвердження наукових понять прикладами з навколишнього середовища. Основним завданням шкільного краєзнавства є всебічне вивчення рідного краю, збирання та узагальнення краєзнавчого матеріалу. Краєзнавчий принцип передбачає систематичне встановлення зв'язків між вивченням географії і тими знаннями, які здобувають учні в результаті безпосереднього дослідження краю. Обов'язкове використання у викладанні здобутих краєзнавчих знань — головне призначення навчального краєзнавства.

Теорія пізнання засвідчує, що через зорове сприймання явищ, процесів, об'єктів і речей наша думка пізнає суть побаченого. На основі особистого споглядання явищ, об'єктів і речей здійснюється сприйняття, розкриваються закономірності, проводяться узагальнення, робляться висновки і в результаті формуються необхідні для практичної діяльності знання.

На основі споглядання і сприйняття у дітей формуються первинні уявлення та поняття. І чим конкретніше й повніше сприймають учні об'єкт вивчення в походах та на екскурсіях, тим активніший процес осмислення та узагальнення знань, здобутих на уроках географії.

Розвиток абстрактної думки спирається на конкретні уявлення. Оскільки першим ступенем пізнання є чуттєве сприйняття явищ навколишнього світу, то основне призначення туристично-краєзнавчої роботи полягає в тому, щоб пов'язати чуттєве сприйняття з абстрактною думкою. Коли діти вивчають, наприклад, яр або досліджують джерело і безпосередньо бачать об’єкти, що вивчаються, можуть протягом певного часу спостерігати за руйнівною дією води і заглибленням і яру, то вони можуть встановити чинники, які сприяють утворенню яру. На основі власних спостережень діти роблять відповідні висновки та узагальнення.

Матеріал, добутий у процесі туристично-краєзнавчої роботи, пожвавлює урок, робить його цікавим, допомагає учням краще засвоїти йоді наукові поняття і терміни, розширює і поглиблює їх світосприйняття, прищеплює вміння активно впливати на середовище. Туристично-краєзнавчий матеріал дає змогу вчителю при викладанні йти від загального до часткового та від часткового шляхом аналізу знову повертатися до загального, але вже збагаченого конкретними знаннями. Використання такого матеріалу—ефективний засіб зв'язку навчання географії з життям, трудової діяльністю місцевого населення, засіб активізації пізнавальної діяльності школярів у процесі навчання та підвищення його виховного значення. А відтак, питання змісту туристично-краєзнавчої роботи, методи та прийоми здійснення краєзнавчого принципу викладання географії набувають першорядного значення у роботі вчителя.

Здійснення цього принципу дає найефективніші результати за таких умов: По – перше, якщо вчителі добре знає рідний край, вміло підкреслює його географічну специфіку та володіє прийомами встановлення: органічного зв'язку матеріалу програми з явищами та процесами навколишнього середовища. По – друге, якщо вчитель володіє необхідним туристично-краєзнавчим мінімумом знань, методами та прийомами організації і проведення туристично-краєзнавчої роботи. По – третє, якщо учні володіють певним мінімумом краєзнавчих знань, мають достатнє уявлення про місцеву географію.

Розвиток краєзнавства неможливий без туризму, туристських походів і подорожей по рідному краю.

Шкільне краєзнавство поділяється на навчальне, характер і зміст якого визначаються шкільною програмою, та позапрограмне, що будується відповідно до плану виховної роботи школи чи позашкільної установи.

Взаємопов'язаний і комплексний розвиток туризму та краєзнавства становить суть і зміст туристично-краєзнавчої роботи.

Результати цієї роботи залежать насамперед від того, наскільки сам педагог — її організатор — компетентний у галузі туризму та краєзнавства, чи зумів він зацікавити, організувати і повести за собою юних краєзнавців. Виходячи з вимог, що їх висуває туристично-краєзнавча робота, вчитель повинен добре знати рідний край, систематично його вивчати, володіти азбукою туризму і навичками дослідника.

30 квітня 2021 року

Тема заняття: Проведення туристсько-краєзнавчого походу.  

-  Особливості проведення походів у карпатах, правила безпеки.

-  Підготовка до походу та правила безпеки по його проведенню.

Повторення пройденого матеріалу: 

Вузол грейпвайн:

Вузол брамшкотовий:

29 квітня 2021 року

Тема заняття: 1.Знайомство з технікою пересування в лісі. (посилання)  

                          2. Тренування витривалості.  (посилання)

Повторення пройденого матеріалу:

Виготовлення ношів для потерпілого.

Транспортьування потерпілого переправою з самонаведенням.

28/04/2021 року

Тема заняття:  Проведення туристсько-краєзнавчого походу. (посилання)

 Повторення вивченого матеріалу.

1. Умовні позначки карт для спортивного орієнтування

27.04.2021 року

Доброго всім дня) Сьогодні 27 квітня онлайн-заняття з Пішохідного туризму відбудеться о 16.00. Приєднуємося за посиланням:   https://meet.google.com/hzt-dqre-oob   На занятті біля себе мати зошит для записів та ручку. Чекаю на зустріч)

Тема заняття:  Знайомство з прийомами техніки пересування по пересіченій місцевості.  (посилання)

Вивчаємо новий вузол "Гарда"  (посилання)

Повторення пройденого матеріалу:

Вузол Австрійський провідник:

Вузол УІАА:

26.04.2021 року

Тема заняття: Проведення туристсько-краєзнавчого походу. (посилання)

  Повторення вивченого матеріалу.

1. Умовні позначки карт для спортивного орієнтування

24 квітня 2020 року

Тема заняття: 1.Знайомство з технікою пересування в лісі. (посилання)  

                          2. Тренування витривалості.  (посилання)

Повторення вивченого матеріалу.

1.  Бухтування мотузки:

2.  Прямий вузол: 

 

3.  Вузол булінь:

23 квітня 2020 року

Тема заняття: Проведення туристсько-краєзнавчого походу.  (посилання)

Повторення пройденого матеріалу: 

- Туристичні вузли для зв'язування мотузок однакового діаметру 

Практичне заняття - Наведення навісної переправи:

22.04.2021 року

Тема заняття: Знайомство з технікою пересування в лісі. Загально-розвиваючі вправи.

Знайомство з технікою пересування в лісі. (посилання)  

Комплекс загально фізичних вправ, відео

21.04.2021 року

Тема заняття: Проведення туристсько-краєзнавчого походу.  (посилання)

Домашнє завдання:  Скласти список речей, які необхідно взяти в похід, зробити фото списка та викласти у вайбер - групу "Пішохідний туризм" на перевірку.

20.04.2021 року

Тема заняття: Практичне заняття: Техніка пересування в лісі. Тренування                                   витривалості.

Знайомство з технікою пересування в лісі.  (посилання)

Повторення вивченого  матеріалу.

Туристичні вузли для зв'язування мотузок однакового діаметру 

- Туристичні вузли для зв'язування мотузок різного діаметру 

19.04.2021 року

Тема заняття: Проведення туристсько-краєзнавчого походу.

1. Вибір місця для встановлення намету.  (перейдіть за посиланням)

2. Розведення багаття в поході.  (перейдіть за посиланням)

12.04.2021 року

Тема заняття: Проведення туристсько-краєзнавчого походу.

Проведення туристсько-краєзнавчого походу. (посилання)

Повторення вивченого матеріалу.

1.  Кріплення мотузки до опори  (посилання)

2.  Варіанти організації самоскидання мотузки  (посилання)

10 квітня 2021 року

Доброго всім дня) Сьогодні 10 квітня онлайн-заняття з Пішохідного туризму відбудеться о 10.00. Приєднуємося за посиланням:   https://meet.google.com/hzt-dqre-oob   На занятті біля себе мати зошит для записів та ручку. Чекаю на зустріч)

Тема заняття: Проведення туристсько-краєзнавчого походу. (посилання)

Приклад звіту про проведений туристський похід 1 категорії складності (посилання)

Повторення вивченого 

матеріалу.

1.  Організація харчування в поході  (посилання)

2.  Туристські вузли   (посилання)

 09.04.2021

 Тема заняття:  Проведення туристсько-краєзнавчого походу. (посилання)

Повторення вивченого матеріалу.

1.  Кріплення мотузки до опори  (посилання)

 2.Варіанти організації самоскидання мотузки  (посилання)

08.04.2021

Тема заняття:  Ігри з елементами загально-розвиваючих вправ.

Доброго всім дня) Сьогодні, 08 квітня прошу вас ознайомитися з теоретичним матеріалом по темі нашого заняття та спробувати використати отримані знання на практиці зі своїми друзями, а по закінченню дистанційного навчання ми з вами будемо використовувати ці ігри на наших заняттях гуртка. Нижче перейдіть, будь ласка, за гіперпосиланням.

 Ігри з елементами загальнорозвиваючих вправ.  (посилання)

07.04.2021

Доброго всім дня) Сьогодні 07 квітня онлайн-заняття зі спортивного орієнтування відбудеться о 16.00. Приєднуємося за посиланням:   https://meet.google.com/hzt-dqre-oob   На занятті біля себе мати зошит для записів та ручку. Чекаю на зустріч)

Тема заняття:   Проведення туристсько-краєзнавчого походу.  (посилання)

Повторення вивченого матеріалу:

 1. Поняття про азимут (посилання)

06.04.2021  

Доброго всім дня) Онлайн-заняття зі спортивного орієнтування відбудеться о 16.00. Приєднуємося за посиланням:   https://meet.google.com/hzt-dqre-oob   На занятті біля себе мати зошит для записів та ручку. Чекаю на зустріч)

Тема заняття: Ігри з ходьбою, швидким пересуванням та стрибками.

«Стрибки жаб»

Команди стають у колони по одному за лінією,за якою на віддалі 15-20 м креслять другу. За сигналом перші в колонах гравці стрибками у присіді пересуваються за другу лінію, а назад повертаються бігом. Як тільки гравець перетнув лінію №1, починає дію другий у колоні гравець і т.д.

 Виграє команда, яка раніше виконає завдання.

 Правило. Вибігати тільки після того, як попередній перетне стартову лінію.

«Хто сильніший»

Усіх гравців поділяють на дві команди. З кожної команди викликають по одному гравцю і ставлять на лінію обличчям один до одного в положенні випаду, узявшись за руки. За сигналом кожний гравець намагається перетягти  свого противника за лінію. Переможцем вважається той, кому це вдається. Після цього виходить інша пара.

Варіант. Обидві команди шикуються в шеренгах обличчям до лінії, накресленої між ними. Положення гравців таке саме,як і в попередній грі. За сигналом гру починають усі разом. Підраховують кількість перетягнутих  гравців, після чого гра починається спочатку.

Перше місце займає команда, яка має більше «перемог».

Правила. Руки відпускати не можна. Гравець вважається переможцем, коли хоч одна нога переступила через лінію.

«Човник»

     Обидві команди стають у шеренги одна проти одної. Розраховуються по порядку номерів. Перший номер однієї команди виходить на стартову лінію так, , щоб носки ніг  не торкалися лінії, а ступні були паралельні.  Гравець стрибає з місця вперед. Місце його приземлення позначають рискою по п’ятках. Потім виходить перший номер другої команди і стає там, де позначено приземлення попереднього і стрибає в протилежний бік. Позначають місце його приземлення, з якого в протилежному напрямі стрибатиме другий суперник. Так по черзі всі стрибають по одному разу. Одна команда стрибає в один бік, а друга – в другий.

    Виграє команда, останній гравець якої буде далі від першого стрибка.

    Правила. Якщо гравець упав, то місце приземлення позначають за найближчою точкою опори до того місця, від якого він почав стрибати.

     Переступати через лінію носками не можна.

«Ловіння парами»

Усі гравці розбігаються по майданчику. Двоє з них ведучі, беруться за руки і намагаються спіймати одного з гравців. Гравець, якого спіймали іде у відведене місце. Як тільки спіймають другого, спіймані утворюють нову пару ведучих і так само починають ловити. Гра закінчується, коли всі будуть спіймані.

Правила: силою звільнятися заборонено. Через руки пробігати неможна.

«Стрибок за стрибком»

 Інвентар: Скакалки (вдвоє менше, ніж гравців).

 Обидві команди шикуються по два на віддалі 3-4 м за лінією №1. Кожна пара тримає скакалку на півметра від землі. Віддаль між парами – 2 м. За сигналом перша пара оббігає свою колону (один вліво, другий вправо) назад. Повертаються наперед коридором (у середині колони), по черзі перестрибуючи через скакалки, знов оббігають колону і стають позаду, тримаючи скакалку, після чого біжить дальша в колоні пара і т. д.

 Виграє команда, яка раніше виконає завдання.

 Правила. Скакалку тримати на наміченій висоті. Під час бігу скакалку бере правий (лівий) у колоні гравець.

«Естафета із скакалками і стрибками»

Дві команди стають паралельно в колони за лінією №1 на віддалі 10-15 м від неї. Паралельно креслять лінію №2. Перші в колонах гравці беруть скакалки. За сигналом гравці з скакалками біжать по лінії №2, перетинають її повертаються на своє місце, подають другий кінець скакалки другому в колоні. Обидва гравці крутять скакалку, а всі члени команди перескакують через неї по одному разу. Кожний гравець,перестрибнувши, стає в кінець клони. Коли всі виконали вправу, перший гравець йде в кінець, а другий починає бігти із скакалкою. Гра продовжується.

Виграє команда, яка раніше виконає завдання.

Правило: скакалку крутити без зупинки від першого до останнього гравця.

Варіант. Шикування гравців те саме, що й у першому варіанті. Спереду на віддалі 10-15 м від першої лінії проти кожної команди креслять кола, в які кладуть скакалки. За сигналом перші в колонах біжать, беруть

скакалки, перестрибуючи через скакалку, повертаються назад, добігають до колони, дають кінець скакалки другому, і гра продовжується так, як і в попередній грі. Правило те саме.

«Естафета з стрибками в присіді»

   Обидві команди стають у колони по одному за спільною лінією. На віддалі 10-15 м паралельно першій креслять лінію №2. За сигналом усі гравці займають положення присіду, руки кладуть на плечі тому, хто стоїть спереду. За другим сигналом усі гравці стрибками пересуваються в цьому положенні за лінію №2.

   Виграє команда, останній гравець якої раніше перетне лінію №2.

   Правило: Якщо стрій поламається, команда програє, хоч і виконає останню умову.

«Естафета із стрибком в довжину»

    Гравці поділяються на кілька команд, які стають  у колони по одному за лінією. З цієї лінії перші в колонах гравці стрибають у довжину з місця. Позначають результат кожного стрибка по п’ятах. Гравці йдуть у кінець колони. Виходять дальші в колонах гравці і стрибають з місця приземлення своїх партнерів і т. д.

    Переможця визначають так, як і в попередній грі.

    Правило. Стрибати тільки з місця приземлення, не торкаючись носками позначок. Позначку роблять за ближньою точкою приземлення до лінії старту. 

«Стрибки по купинах»

         На підлозі у вільному порядку накреслено кола діаметром 30-35 см, відстань між ними – 25-30 см. Це «купини», по яких дитина повинна дістатися протилежного боку майданчика. По них можна

крокувати, перебігати або перестрибувати.

«Стрибунці-горобчики»

         Частина учнів (5 - 6 осіб) – «горобчики-стрибунчики» - стоять у  «гніздечку» (намальованому колі діаметром 2 м), решта учнів сидить по краю майданчика. Учитель співає:

          Чом сіренькі горобчики

          Зажурились, засмутились

          Горобчики, диб, диб, диб,

          Сіреньки, стриб, стриб, стриб!

Учні «горобчики» на слова «диб, диб, диб» і «стриб, стриб, стриб» стрибають на обох ногах.

  На слова вчителя:

          Не журіться, горобчики,

          Потанцюйте, поскавчіть,

          Горобчики, диб, диб, диб

          Сіренькі, стриб, стриб, стриб!-

«горобчики» знову стрибають. Після  завершення другого куплету «горобчики» переступають межі свого «гніздечка» і рухаються у напрямку учнів.

Діти, перед якими вони зупиняються, йдуть до «гніздечка», а «горобчики»  сідають на їх місця.

«Хто більше?»

         Діти стрибають на обох ногах зі скакалкою впродовж 10 с або протягом певного часу. Перемагає той, хто за цей час виконає найбільше стрибків.

«Світлофор»

Ведучий із 3 кружечками  розташовується по середині зала. Колір  кружечків відповідає кольорам світлофора. Учні шикуються в колону по одному і в повільному темпі біжать майданчиком, ведучи м’яч.

 Якщо вчитель демонструє жовтий світлофор, то учні переходять на ходьбу. Якщо зелений – продовжують бігти, якщо червоний – зупиняються.

 Зупинятися потрібно стрибком так, що не штовхнути товариша попереду («не скоїти аварії»).

 Якщо хтось із гравців під час гри діє неуважно, то стає замикаючим.

«Щуки»

            «Щуки» стоять у колі посередині майданчика. «Рибки» у своїх колах (4кола). Клас ділять на 4 команди і називають їх «карасі», «лящі» і т.д.). Вчитель називає «рибок», які бігають навколо «щук». За сигналом «Щуки нападають!» рибки біжать у свої кола — «хатки». «Рибки», до котрих доторкнулись рукою «щуки», стають «щуками» і допомагають ловити “рибок”. За сигналом «рибок». За сигналом «Щуки відплили!» «рибки» бігають по всьому майданчику. За сигналом «Щуки нападають!» «щуки» ловлять «рибок». Виграє та «рибка», яку «щуки» зловлять останньою.

«Біг у ворота»

   Дві команди розташовуються в шеренги за лініями на протилежних сторонах майданчика. З правого боку ліній креслять ворота. За командою всі гравці міняються місцями з суперниками, причому кожний, перш ніж зайняти своє місце, повинен пробігти у ворота противника

   Виграє команда, яка перша стане на місце своїх суперників у вихідне положення.

   Правила. Якщо хоч один гравець не перебіжить через ворота, команда програє. Пробігаючи, кожний повинен дати дорогу противникові.

«Біг з ношею»

 Інвентар: два прапорці.

 Дві команди стають у колони за однією лінією. За цією лінією на віддалі 1 м перед кожною колоною креслять 6 кружків по кривій лінії. Віддаль між ними – 1 м. у кожний кружок ставлять булаву. За командою перші у колонах скачуть зі кружка в кружок на одній нозі. За останнім кружком повертаються, скачуть назад з однієї ноги на другу і збирають булави. Перескочивши стартову лінію, гравець віддає булави дальшому в колоні, який скаче з ноги на ногу і розставляє булави. Поставивши останню, повертається назад і скаче з кружка в кружок на одній нозі і т.д.

 Виграє команда, яка раніше виконає завдання.

 Правило. Якщо гравець пропустить кружок, наступить на лінію або повалить булаву, він повинен повернутися і почати спочатку.

«Винеси з кола»

 Гравці поділяються на дві команди. Одна  розташовується в колі з діаметром 4-5 м, друга - за колом. За сигналом кожний з гравців, що за колом, намагається схопити противника і винести з кола. Гравці, що стоять в колі, чинять опір і намагаються залишитися в колі. Гра триває доти, доки буде винесено з кола всіх гравців. Після цього команди міняються місцями, і гра  продовжується.

 Гра проводиться на час. Виграє команда, яка швидше  переможе усіх суперників.

 Правило. Удвох нести не можна.

 «Захоплення висоти»

 Одна команда розташовується в колі з діаметром 5-6 м, друга – за колом. За сигналом усі гравці займають положення стойки на одній нозі, друга зігнута назад нога, притримується рукою. За другим сигналом гравці, що за колом, вскакують у коло і починають виштовхувати суперників за коло. Як тільки всі гравці першої команди будуть переможені, команди міняються місцями.

 Гра проводиться на час. Виграє команда, яка затратить менше часу для перемоги.

 Правила. Гравець вважається переможеним,коли він стане на обидві ноги або наступить на лінії. Удвох виштовхувати не можна. Коліно виносити вперед не можна. Штовхати тільки плечем.

 «Швидше відкинь»

 Інвентар: чотирнадцять прапорців і десять-дванадцять набивних м’ячів.

Прапорцями позначають майданчик розміром 12 м Х 8 м. Майданчик поділяється пополам бар’єрами, які встановлюють уздовж. Обидві стають кожна на своїй половині і сідають до бар’єра обличчям у будь-якому порядку по всьому майданчику. Кожна команда по п’ять-шість м’ячів. За сигналом гравці починають перекидати м’ячі на майданчик противника. Керівник несподівано подає сигнал, за яким перекидання м’ячів припиняється.

Виграє команда, яка в кінці гри матиме більше перекинутих м’ячів.

 Правила. Перекидати м’ячі тільки сидячи. Якщо м’яч упаде на своїй половині майданчика, гравець повинен підняти його, але перекидати має право тільки тоді, коли займе положення сидячи. Якщо м’яч упаде за межі майданчика, його не зараховують. Якщо гравець не докинув м’яча, його партнер може підняти м’яча і докинути його.

«Вовк у канаві» (вовк у рові)

            Посередині ігрового майданчика креслять «рів» (2 паралельні лінії завширшки 50-60 см. ). У «рові» перебувають двоє «вовків». Решта гравців – «кізки», які перебувають на одному боці «рову».

За сигналом ведучого «кізки» намагаються перейти через «рів», щоб потрапити на протилежний бік майданчика на «пасовище».

«Вовки» можуть ловити «кіз», лише перебуваючи в «рові». «Козу», яка прибігла до «рову», але «злякалась вовка» і не перестрибнула впродовж 3 с. уважають пійманою. Такі гравці відходять убік.

Щоразу ведучий дає сигнал для початку виходу «кіз» на «пасовище».

« Поїзд на дистанції»

    Дві команди шикуються в колону по одному за спільну лінію. На віддалі 10 м від цієї лінії навпроти кожної  команди ставлять бар’єр. За сигналом перші в колонах гравці біжать до бар’єрів, правильно виконуючи при цьому рухи руками й ногами, як при бігу на середніх дистанціях. Оббігають бар’єри повертаються назад, оббігають свою колону і знову біжать до бар’єрів. У цей час крайній у колоні гравець приєднується до до першого гравця, вони удвох оббігають бар’єри, повертаються, оббігають свої команди і знову біжать до бар’єра, а крайній у колоні приєднується до них і т.д. закінчується гра тоді, коли всі гравці колони оббіжать бар’єри і команди повернуться на свої місця.

     Виграє команда, яка зробить це раніше.

     Правила. Хапатися за стоячих гравців не можна. За неправильну роботу рук і ніг під час бігу дається штрафне очко. Якщо команда дістане більше 50% можливих штрафних очок (наприклад, у команді 10 чол., з них 6 дістало штрафні очки), то команда вважається переможеною, хоч і виконає завдання раніше.

«Пусте місце в колі»

На віддалі 4-5 м від штрафної лінії креслять коло. Усі гравці рівномірно розташовуються за колом обличчям до центру. У центрі кола стоїть суддя і тримає два м’ячі. Ведучий біжить за колом і покачує будь-якого гравця. Поквачений біжить у протилежному, ніж ведучий, напрямі. Суддя швидко кладе на пусте місце два м’ячі. Гравці, оббігши коло, хапають м’ячі і швидко біжать до штрафної лінії. Зупиняються і кидають м’ячі в корзину. Гравець, що попав м’ячем у корзину, хапає м’яч і біжить на пусте місце в колі. Після цього вибирають нового ведучого, і гра починається спочатку. Програє той, хто залишився без місця.

Правила: ведучий має право після поквачення змінювати напрям один раз. Кидати м’яч слід тільки з лінії штрафного кидка.

 «Третій зайвий»

Усі гравці, крім двох ведучих, розраховуються по два і стають попарно один за одним по колу обличчям до центра. Пари розташовуються на віддалі 1-2 кроки одна від одної. Ведучі бігають поза колом: один утікає, а другий доганяє. Рятуючись від доганяю чого, утікаючий гравець може стати спереду будь-якої пари і сказати «третій зайвий». Останній із цієї пари вибігає із свого місця і стає доганяючим, а доганяючий – втікачем. Виграє той, хто не поквачить третій зайвий.

Правила: Бігати через коло не можна. Якщо доганяючий поквачив утікаючого, вони міняються місцями.

«Колове полювання»

Гравці поділяються на дві команди і шикуються в два кола. Одна команда – зовнішнє коло, друга – внутрішнє. За першим сигналом усі гравці рухаються кроками галопу по колу: одна – в одну сторону, друга – в другу. За другим сигналом гравці зовнішнього кола розбігаються, а гравці внутрішнього кола починають їх наздоганяти, намагаючись поквачити. Гра триває доти, доки не будуть спіймані усі утікаючі. Потім команди міняються ролями. Виграє команда, яка затратить менше часу на поквачення своїх противників.

Правила: утікаючий повинен негайно зупинитись,як тільки його поквачать. Покачувати можна тільки того гравця, який стояв проти доганяючого на початку гри. Гравець, який вибіг за межу майданчика, вважається поквашеним. Поквашений гравець на деякий час виходить з гри.

«До своїх прапорців»

            Гравці об’єднуються у 3-4 групи, кожна з яких шикуються у кола. У центрі кожного кола перебуває гравець із кольоровим прапорцем у вигнутій угору руці.

            За першим сигналом учителя всі учні, крім гравців із прапорцями, розбігаються майданчиком. За другим сигналом гравці повинні зупинитися, присісти та заплющити очі, а гравці із прапорцями за вказівкою учителя переходять у цей час на інше місце.

   Після слів учителя:“До своїх прапорців!” – гравці розплющують очі та біжать до прапорців своїх кольорів, щоб першими утворити коло. Група, яка зробить це першою, перемагає.

«Стрибунці»

            Для проведення цієї гри потрібні волейбольні м’ячі відповідно докількості команд. Затиснувши волейбольний м’яч між колінами, гравець за командою вчителя починає стрибати вперед. Дострибавши до повороту, він бере м’яч у руки й пробігає шлях у зворотному напрямі. Передавши м’яч у руки гравцеві, що стоїть попереду, займає місце в кінці колони. Наступний гравець набирає таке саме вихідне положення, як і перший. Перемагає та команда, яка першою закінчила виконувати вправу.

«Вудочка»

            Гравці стають у коло обличчям до центру. Відстаньміж ними 1-2 кроки. Керівник стоїть у центрі і крутить мотузку з мішечком на кінці (вудочку), так, щоб вона ковзала по підлозі під ногами гравців. Діти стрибають, а якщо когось вудочка зачепить – той вибуває.

«Ми весела дітвора»

 Діти утворюють коло, тримаючись за руки. Одна дитина – «квач» - стає всередині кола, в руках тримає хустину або на руці в неї пов’язка.

На слова вчителя:

Ми весела дітвора.

Любим бігати й ганяти,

Нумо, спробуй нас спіймати! –

Діти ходять по колу праворуч або ліворуч (за домовленістю), і, щойно промовлене останнє слово, зупиняються і голосно разом кажуть: «Раз – два – три – лови!».

 Почувши слова «лови!» діти розбігаються, а «квач» їх ловить. Спіймана дитина не може бути «квачем». «Квач» не ловить за лінією.

 Коли буде спіймано 3 - 4 дитини, гру завершують. На слова вчителя: «У коло всі, у коло!» - діти займають правильне коло. Учитель обирає найспритнішу дитину на роль квача.

«На свої місця»

 Діти об’єднуються у дві команди. Вони шикуються у шеренги обличчям одна до одної на середині майданчика.

 За першим сигналом перша команда повертається кругом і марширує, а друг – йде вперед. За другим  сигналом діти першої команди повертаються та ловлять дітей другої команди, які швидко повертаються на свої місця ( з лінію). Перемагає команда, у якої виявиться найменше пійманих дітей.

«Ой у полі жито»

Діти утворюють коло. Усередині навколішках сидить «зайчик».

Діти

Ой, у полі жито: сидить зайчик,

Він ніжками чеберяє;

Коли б такі ніжки мала,
То я б ними чеберяла

Як той зайчик, ох! (Двічі)

Ой у полі просто: сидить зайчик,
він ніжками чеберяє;

Коли б такі ніжки мала,

То я б ними чеберяла,

Як той зайчик, ох! (Двічі)

Ой, у полі гречка: сидить зайчик,

він ніжками чеберяє;
Коли б такі ніжки мала,
То я б ними чеберяла,
Як той зайчик, ох! (Двічі)

 На слова «зайчик сидить» і «чеберяє», той, хто сидить усередині кола, перебирає руками. Водночас діти ходять у колі. На слова

« коли б такі ніжки» - висувають почергово ноги вперед і назад, а на «ох» - підстрибують угору і вказують на «зайчика» рукою.

 Підчас виконання третього куплету на слова «коли б такі…» зупиняються, притупують ногою, рухають обома руками в повітрі перед собою або над головами.

«Іподром»

 Діти утворюють коло, що позначено набивним м’ячами. Гравці йдуть по колу та промовляють:

Ми сміємося, а не плачемо,

Усе по колу разом скачемо.

Спробуй нас наздожени,

Але й сам не попадись.

 Потім діти біжать по колу, намагаючись заквацати того, хто біжить попереду, та утікти від того, хто біжить позаду.

«Слухай сигнал»

Інвентар: фінішна стрічка.

Обидві команди розташовуються в колони по одному. На віддалі 15  м від лінії, накресленої перед колонами, натягують фінішну стрічку. За сигналом перші в колонах гравці пересуваються стрибками на правій нозі, за  другим сигналом – на лівій, за командою  «Марш!» - стрибками на обох. Гравець добігає  до  стрічки, і торкається до неї грудьми і повертається назад. Хто перший перетне стартову лінію, той  виграє для команди очко. Після перших гравців біжать другі і т.д.

  Виграш визначається так  само як у попередній грі.

Право. Якщо гравець почав не той рух,  команда дістає штрафне очко. Обов’язково треба доторкатись до фінішної стрічки.

«Естафета - старт по оплеску»

Гравці двох команд розташовуються так, як при зустрічній естафеті. Одна половина команди стає біля однієї лінії, друга – біля другої.

Віддаль між лініями – 20-30 м. За сигналом перші в колону гравці займають положення низького старт. За свистком обидва гравці протилежних команд біжать на протилежну сторону і доторкаються до плеча свого партнера, які перебувають у положенні  низького старту. Доторкання до плеча є сигналом для початку бігу.

Виграє команда, гравці якої раніше поміняються місцями.

«Квач»

Дві команди шикуються в шеренги на лицьових лініях майданчиків обличчям до центру. Кожна команда має свою назву, наприклад, «Динамо» чи «Спартак». За командою «Спартак», у поле руш!» Ця команда йде  шеренгою стройовим кроком у напрямі до своїх  противників. Керівник несподівано дає  сигнал свистком за яким команда «Спартак» повертається кругом і біжить за свою лінію, а команда «Динамо»  наздоганяє її. Після цього керівник дає команду «Руш!» для команди « Динамо». Щоразу підраховують кількість спійманих гравців.

Виграє  команда яка більше спіймає гравців команди противника.

Правило. Ловити тільки до лінії.

«Бігуни-скакуни»

            Беруть участь дві команди – бігуни і скакуни. Позначається лінія, біля якої розташовані скакуни. За 15-20 м віднеї – зона завширшки 1,5-2м – «канава». За першим сигналом обидві команди займають певне положення старту, за другим – прямують уперед. Скакуни намагаються швидко досягти канави і перестрибують через неї, а бігуни – наздогнати і захопити стрибунів.

«Естафета «Шашки»»

 Гравці стають у колони за однією лінією. На віддалі 10-12 кроків від цієї лінії проти кожної колони креслять два прямокутники. Ці прямокутники поділяють перші в колонах гравці, добігають до шашок і на одній нозі скачуть з першої шашки в другу, потім у третю і т. д., після чого, оббігаючи прямокутники, повертаються і стають у кінець колони. За першим вибігає другий і т. д.

 Виграє команда, в якій перший у колоні гравець першим повернеться на своє місце.

 Правила. Пропускати шашку не можна, скакати треба в кожну по черзі. Змінювати ноги не можна. Повертатись по правій (лівій) стороні прямокутника.

«Естафета в три етапи»

Обидві команди розташовуються в колони за лінією №1. На віддалі 7 м від лінії №1 креслять паралельно першій лінію №2. На віддалі 7 м від другої креслять лінію №3 ,за нею – через 7 м – лінію №4. За сигналом гравці в колонах біжать у присіді до лінії №2, до лінії №3 скачуть на двох, до лінії №4 скачуть на одній нозі. Перескочивши лінію №4, гравець повертається і стрибками на одній нозі ( після повороту міняє ногу ) повертається до лінії №3, звідки біжить за першу лінію і стає в кінець колони. Як тільки гравець перетне першу лінію,вибігає другий у колоні гравець і т.д. Переможцем вважається команда,яка швидше виконає завдання.

«Естафета зі скакалками»

 Інвентар: дві скакалки. Дві команди стають у колони за лінією №1. Проти кожної колони на віддалі 10 м креслять кола, в яких кладуть скакалки. За сигналом перші в колонах біжать до скакалок, беруть їх і роблять через них по 10 стрибків, потім кладуть їх на місце і повертаються у колону, а другі біжать виконувати вправу і т.д.

Виграє команда, яка раніше виконає завдання.

Правила. Скачуть через скакалку тільки певним наміченим способом. Вибігати гравець має право тільки тоді, коли гравець, що повернувся, перетнув стартову лінію. Стрибати через скакалку, не виходячи з кола.

«Естафета - поїзд»

   Дві команди стають у колони по одному за спільною лінією на 3 - 4 м одна від одної. Перші в колонах – паровози, усі інші – «вагони». На віддалі 5-6 м від першої лінії проти кожної команди забивають по прапорцю. За сигналом паровози біжать, оббігаючи прапорці, повертаються, оббігають свою колону, беруть за руку останнього гравця в колоні і з ним знову біжать до прапорців, оббігаючи їх, біжать за дальшим гравцем, і так до останнього гравця. Щоразу крайній у колоні гравець «причіплюється» до останнього «вагона».

   Виграє команда, паровоз якої в повному составі раніше вернеться на своє місце.

   Правило. Якщо паровоз відчепиться від «вагона», команда повертається на вихідний рубіж і біжить знову.

«Естафета з палицями і стрибками»

   Інвентар: дві гімнастичні палиці.

   Команди стоять у колонах за спільною лінією на віддалі 3-5 м одна від одної. Перед кожною колоною за 8-10 м креслять кружечок діаметром 30 см. Перші в колонах беруть гімнастичні палиці. За сигналом перші біжать уперед, ставлять палицю в центр кружечка і, не відпускаючи другого кінця палиці, спираються на неї, оббігають кружечок, після чого повертаються назад з палицею, зупиняються в лівій стороні від другого в колоні і передають йому другий кінець палиці. Обидва гравці проносять палицю під ногами всіх членів команди, які перескакують через неї. Перший номер залишається в кінці колони, а другий біжить до кола і т.д.

   Виграє команда, в якої перші в колонах гравці раніше повернуться на свої місця.

«Зустрічна естафета»

Інвентар: дві булави.

Усі учні поділяються на дві команди. Кожна команда розраховується на перший-другий в свою чергу поділяється на дві частини. Перші номери кожної команди шикуються в колони по одній стороні майданчика за лінією. На віддала 15-20 м від неї креслять другу лінію, за якою стають другі номери так, щоб перші і другі номери стояли один проти одного. За сигналом перші в колоні №1 біжать до другої половини своєї команди і передають першим в колоні булави, а самі стають у кінець колони №2. Другі номери, одержавши булави, біжать до перших номерів, передають їм булави і т.д.

Виграє команда, яка раніше виконає завдання, тобто перші номери команди стануть на місця других номерів, і навпаки.

  Правило. Кожний гравець, який несе булаву, повинен перетнути лінію перед тим, як віддати булаву.

«Естафета з стрибком в глибину»

Дві команди стоять у колонах за накресленою лінією. Проти кожної команди стоять гімнастичні козла, за якими покладено мати. За сигналом біжать перші в колонах, скачуть на козла в упор присівши, потім зіскакують на мати. Після цього пролазять під козлами і повертають в кінець колони. Як тільки гравець перетнув лінію, вибігає той, що стоїть за ним у колоні, і т.д. Виграє команда, яка раніше виконує завдання.

Правило. Стрибок виконувати після випростання.

«Виклик»

Дві команди (одна – «розвідники», друга – «вартові» розташовуються в дві шеренги на протилежних кінцях майданчика на віддалі 15-20 м. одна від одної. Перед кожною командою креслять лінію. За сигналом гравець однієї команди («розвідник») приходить у «місто» своїх противників, які стоять із зігнутими в ліктях руками, долонями догори. Розвідник плескає по долонях тричі і тікає в своє «місто». Гравець. Якого плеснули втретє. Повинен піймати втікача. Якщо це йому вдалося. Команда «вартових» дістає одне очко. Якщо «розвідникові» вдалося втекти, дістає очко команда «розвідників». Так по черзі кожен «розвідник» повинен побувати в «місті» противника. Після цього  яка набере більше очок.

Правила. Гравець має право тільки на три удари. Удари гравець має право робити в будь-якому порядку, навіть до одного вартового можна доторкатись три рази. Якщо гравець промахнувся, то удар не зараховують. Обманні рухи робити можна.

«Виклик номерів у колах»

Команди шикуються в кола одна поряд з одною. Усі гравці розраховуються по порядку. Керівник викликає будь-який номер. Гравець з цим номером оббігає коло за стрілкою годинника і стає на своє місце. Той, хто раніше зайняв місце, виграє для команди очко.

Виграє команда, яка набрала більше очок.

Правила: Хапатися за гравців, які стоять, не можна. Бігати тільки в обумовленому напрямі.

«Зміна місць»

Учні поділяються на дві команди. Команди шикуються в колони на протилежних частинах майданчика так, щоб учасники гри стояли обличчям один до одного за лініями. За сигналом усі гравці біжать на лінію противників і стають на їх місця.

Виграє команда, яка швидше займе місце противника.

Правила. При зустрічі бігати вправо (вліво) від противника. Вибігати тільки за сигналом.

Перелік використаної літератури :

1. Андрощук Н. В., Леськів А. Д. Рухливі ігри та естафети у фізичному   вихованні молодших школярів. – Тернопіль, «Підручники і посібники». 1998.

2.Білеєва Л.В., Яковлєв В.Г. Рухливі ігри,М. , «ФіС» ,

   1965.

3.Білеєва Л.В.,Тоборко М.,Шитиник С. Ігри та

   розваги, М., «ФіС»,1952.

4.Жванія Б.,Оргінов  І.Спортивна гімнастика в школі ,

   М. ,Учпедгіз,1952.

5.Коротков І. М. Рухливі ігри, М.,Учпедгіз,1958.

6.Крупська Н. К. Вибрані педагогічні твори, К.

  «Радянська школа»,1954.

7. Леськів А. Д., Дзюбановський А. Б. Рухливі ігри. –

   Тернопіль, СПМ «Астон» -2000

8.Науковий-методичний журнал «Фізичне виховання в 

   школах України»

9.Онопрієнко Б. , Ігри на воді , М.  , «ФіС» ,1961

10.Пивоваров Б. Н. Ігри в тренуванні легкоатлетів , М.,

    «ФіС» , 1959.

11.Тамуріді Р.І., Рухливі ігрив 1-4 класах , К. ,

    «Радянська Школа»,1951.

12.Українські народні рухливі ігри : Посібник для

    вихователя дитячого садка/Під. ред.  Л.  В . 

    Русковой. -М.: Просвіта , 1986.

13. Яковлев В. Г. , Рухливі ігри в 5-9 класах та Рухливі

    ігри в 10-11 класах , М. , Учпедгіз , 1952.

Повторення вивченого матеріалу.

ПРАВИЛЬНІСТЬ В’ЯЗАННЯ І ЗАСТОСУВАННЯ ТУРИСТСЬКИХ ВУЗЛІВ

 Навчально-методичний посібник (перейдіть за посиланням)

           Якщо ви відвідаєте цю сторінку, то отримаєте дуже розгорнуті та зрозумілі пояснення щодо в'язання та використання туристських вузлів, їх назви та призначення.

05.04.2021

Тема заняття: Проведення походу з елементами орієнтування. (перейдіть за посиланням)

Повторення:

Повторення пройденого матеріалу: Практичне заняття - в'язання туристських вузлів.

1. Вузол Грейпвайн:

2. Вузол Вісімка:

3. Вузол Зустрічна вісімка:

4. Вузол Схоплюючий:

5. Бухтування мотузки:

 23/01/2021 року

Повторення:

Тема: Вузли та методика їх в'язання. (посилання)

22.01.2021 року 

 Тема: Практичне заняття: Рух групи в пішому поході. Стрій, крок. Темп, інтервал.

 Організація руху на маршруті

Під час проходження великих відстаней протягом тривалого часу для нормальної життєдіяльності організму людини необхідні навички та вміння організувати рівномірне навантаження на переходах, які чергуються з відпочинком. Правильний баланс навантаження й відпочинку повинен підтримуватися протягом усього походу.

Вплив навантаження на організм залежить від швидкості руху, складності рельєфу місцевості та висоти над рівнем моря. У разі збільшення швидкості значно зростає навантаження на організм. Під час подолання крутого підйому зростає навантаження на серце, а під час спуску - на м'язи ніг. Навантаження регулюється зміною швидкості руху та перевіряється частотою пульсу. Рухатись на маршруті потрібно з такою швидкістю, щоб серце билося рівномірно і з частотою, не набагато більшою, ніж звичайно. У добре тренованого туриста пульс приходить у норму через 5-7 хвилин після зупинки руху, а в менш тренованого - через 8-10 хвилин.

Режим руху на маршруті - це сукупність різних правил та норм, які спрямовані на успішне проходження запланованого спортивного маршруту. Це означає, що група повинна не тільки здійснити запланований похід, але й пройти його без зайвого напруження, без зайвих витрат часу, з максимальною користю для здоров'я; отримати максимум позитивних емоцій і задоволення від спілкування з природою. Правильно підібраний і дотриманий режим руху повинен забезпечити оптимальну ритмічність навантажень та відпочинку. Він складається з сорока-п'ятдесяти хвилин руху та десяти-п'ятнадцяти хвилин відпочинку, відповідно, на малих привалах.

Загальне правило для всіх випадків - перший перехід після виходу з місця ночівлі (або обіднього привалу) триває 10-15 хвилин. Після чого робиться короткий привал для виправлення неполадок в укладці рюкзака, у взутті (щоби поправити устілку, додати або зняти пару шкарпеток, перемотати онучі) або щоб зняти зайвий одяг.

Найбільш поширений порядок руху на маршруті - це пересування ланцюжком (колоною по одному) з інтервалом від одного до п'яти метрів між учасниками. Якщо інтервали стають більшими десяти метрів, необхідно скоротити їх до норми. Попереду, здебільшого, іде ведучий - керівник групи або один із найдосвідченіших учасників. Він вибирає шлях і задає відповідний (по найслабшому) темп. Другим розпорядником темпу руху в колоні є "замикаючий". Це також має бути один із досвідчених і фізично підготовлених учасників. Він стежить, щоб ніхто не відставав, допомагає тим учасникам, що стомились, а в разі необхідності зупиняє колону і після короткого відпочинку найбільш втомленого учасника ставить попереду колони, одразу за ведучим.

У такому разі ведучому буде простіше впіймати необхідний темп руху. Якщо такий прийом не допомагає слабкому, то на наступному привалі його необхідно розвантажити.

Керівник, як правило, переміщується по колоні, задає темп руху, контролює порядок проходження складних ділянок, а за необхідності організовує розвідку шляху. В межах видимості це може зробити один учасник, а якщо розвідка шляху вимагає більше часу, то не менше двох учасників.

У пішому поході турист проходить у середньому 15-20 км на день. З важким рюкзаком, особливо у перші дні або коли з перших днів маршрут пролягає максимально пересіченою місцевістю, денні переходи дещо зменшуються. У поході І-II категорії складності пройдена відстань за днями може бути такою: 15-18-20-22 - день відпочинку (днювання) - 22-25-25-18. Такий графік може коливатися 2-5 км в одну або іншу сторону. Адже, крім втомленості, на кількість пройдених кілометрів впливає погода, нештатні ситуації, наприклад, хвороба когось із учасників.

У гірських походах кілометраж значно зменшується, а основним мірилом проходження маршруту виступає час. Під час руху по горизонталі середня швидкість групи 3-4 км за годину, а під час підйому прямо вверх група проходить 0,3-0,5 км за годину. Спускаючись не дуже стрімким схилом, група проходить 5-6 км за годину.

Коли ви вже вибрали район подорожі, підготовили маршрут, зібрали колектив однодумців, які готові разом зі своїми дітьми піти на цю «авантюру», необхідно подумати про тактику, якої варто дотримуватися, щоб здійснити задумане подорож, після якого у вас і у ваших дітей повинні залишитися тільки хороші враження від проведеного у поході часу.

Перш за все, необхідно уточнити, що включає в себе поняття «тактика походу з дітьми». У теорії спортивного туризму, тактика походу - це весь комплекс завдань, рішень, методів і засобів їх досягнення, спрямованих на успішне і безпечне проходження маршруту. Простіше кажучи, і стосовно до походів з дітьми, це:

• вибір правильного порядку і графіка руху на маршруті;
• визначення денного режиму групи;
• безпеку в поході з дітьми;
• пізнавальні елементи в поході;
• організація дитячого дозвілля.

Порядок і графік руху в поході

У пішому або гірському поході перед початком руху групи призначаються з дорослих ведучий і замикаючий, діти йдуть завжди серед дорослих або разом з дорослими. Не можна дозволяти дітям йти попереду - дитина з нетяжким рюкзаком (або взагалі без рюкзака) іноді може легко піти вперед від повільно (і нудно) йде основної групи і ви не зможете встежити, де він скрутив і куди пішов. Ведучий повинен точно знати, коли або де він повинен зупинитися для чергового відпочинку або вибору місця стоянки. При можливості ведучий повинен озиратися, що б бачити, як іде вся група і при необхідності зупинятися, щоб дочекатися відстаючих. Замикаючий ні за яких обставин не повинен залишати за собою відстаючих (або згорнули за кущ) дітей і дорослих, а при сильному відставанні повинен подати знак - крикнути чи свиснути (свисток треба взяти з дому), щоб впередіїдущие зупинилися і почекали.

Так як  в пішому поході в більшій мірі дітей стомлює не сам процес пересування, а монотонність і одноманітність цього пересування, необхідно планувати нетривалі переходи по 25-30 хвилин з наступними зупинками на 10-20 хвилин для коротких перекусів (перекушування треба закласти в розкладку), оглядів цікавих місць і спостережень природи.

У велопоході, якщо діти їдуть на велосипедах самі, порядок руху як і в пішому поході. Якщо маршрут частково проходить уздовж федеральних або обласних доріг, пересуватися треба тільки по узбіччях доріг, це трохи важче, але значно безпечніше. На дорозі, по якій рідко їздять машини, обов'язково стежити, щоб діти ніколи не виїжджали на середину дороги і пояснювати, що можна їхати тільки по правій стороні.

Перекуси в велопоході можна влаштовувати рідше - через 30-40 хвилин руху - дітям сам процес їзди на велосипеді зазвичай подобається, і вони втомлюються у меншій мірі.

У водному поході екіпаж першим байдарки (або іншого судна) має чітко знати, коли і де він повинен зупинитися для того, щоб дочекатися всю групу. Про це краще домовлятися перед виходом, тому що з-за шуму води при русі судна буває складно докричатися до попереду байдарки, навіть якщо вона знаходиться у видимій близькості.

Якщо на річці зустрічаються нескладні перешкоди, на яких теоретично може статися аварія, перед ними або (якщо екіпаж упевнений в успішному проходженні) за ними, необхідно зупинитися і підстрахувати проходження наступного судна.

Перед складними перешкодами повинна збиратися вся група для спільного огляду перешкоди, організації проходження, страховки або обнесення. Якщо приймається рішення, що діти перешкоду обходять по березі, необхідно провести розвідку проходу вздовж берега до місця зустрічі і призначити дорослих які підуть по березі з дітьми. При проходженні озер і водосховищ група не повинна розтягуватися, судна повинні йти в безпосередній близькості, щоб у разі необхідності надати допомогу. У вітряну погоду, коли на відкритих водоймищах може піднятися велика хвиля, краще зовсім відмовитися від руху або просуватися в безпосередній близькості від берегової лінії. Не забувайте, що дитина сидить у байдарці звичайно без діла і йому це може швидко набриднути. Постарайтеся робити переходи не більше 30-40 хвилин, роблячи зупинки, щоб діти могли на березі розім'ятися і перекусити, чисте ходовий час за день не повинна перевищувати 4 годин.

Ось деякі ігри і заняття, які можна проводити в поході.

• Пошук скарбу (необхідно з дому взяти те, що буде скарбом, а так само папір і фломастери для малювання карти пошуку скарбу);
• Споруда куреня;
• Містечка - напиляти паличок для будівлі фігур і розбивати їх, кидаючи м'яч або палицю;
• З м'ячем - футбол, злови м'яч, потрап у ціль і т.п.;
• З мотузкою - в'язання вузлів , мотузкові перила, перетягування каната, гойдалки, «тарзанка» (у безпечному місці);
• З картою і компасом - вивчення карти, визначення сторін світу, початкові навички орієнтування.

Добре підготувавшись до походу, ви, отримаєте задоволення від проведеного  часу, незважаючи на можливі капризи природи і складності в дорозі.

Повторення пройденого матеріалу: Практичне заняття - в'язання туристських вузлів.

1. Вузол Грепвайн:

2. Вузол Брамшкотовий:

Не забувайте надсилати свої фото з вузлом вісімка на конкурс до 25.01.2021 року.

21.01.2021 року

Тема: Безпека життєдіяльності при русі в лісі, при підйомах і спусках.

  Правила техніки безпеки під час туристичного походу в горах

1. Кожен учасник  зобов’язаний слухати і виконувати накази керівника, його помічників або людей, яких він назначив старшими.
2. Забороняється відлучатися від групи без відома керівника, а також відходити від групи одному.
3. Під час руху туристи рухаються колоною по одній людині при інтервалі 2 м, щоби вчасно побачити на шляху природну перешкоду і швидко зорієнтуватись для її подолання.
4. На легких спусках крок туриста подовжується, на важких ділянках і підйомах – вкорочується.
5. Не допускається при русі, щоби туристи знаходились між собою на відстані, що  виходить за межі зорового чи голосового зв’язку.
6. При подоланні крутих схилів слід мати не слизьке взуття з рифленою підошвою.
7. При підйомах черевик слід ставити на всю підошву, а не носок, зберігати горизонтальне положення ступні. При затяжному підйомі рекомендується підніматись «серпантином»: перемінно то лівим, то правим боком до схилу поступово набираючи висоту. Необхідно слідкувати, щоби туристи не йшли один під одним, так як можливі зриви каміння з-під ніг.
8. При русі вздовж трав’яного схилу, ступня ноги, розташованої вище, ставиться на всю підошву впоперек схилу, а ступню іншої – повертається носком на певний кут донизу.
9. При спуску забороняється бігти. На більш крутих ділянках спускаються на півзігнутих ногах.
10. У лісі чи чагарнику слід притримувати гілки, що зустрічаються на дорозі, щоби не вдарити того, хто йде позаду.
11. Для захисту від пошкоджень шкіри від  сучків і гілок надягають одяг і довгими рукавами.
12. Перегороджені деревами стежки, завали слід не перескакувати, а обережно переступати чи перелазити.

 

13. Під час грози :

• Не ховатись під високе дерево, особливо яке окремо стоїть.
• Не знаходитись на гребенях, скельних виступах.
• Одяг туриста повинен бути сухий.
• Металеві предмети зібрати і поставити за 10 м. від людей.
• Виключити мобільні телефони

14. Після опадів та підчас дощу не слід рухатись по мокрій траві, камінням, крутих схилах.
15. Під час руху у лісі не можна користуватись відкритим вогнем, кидати на землю запалені сирники.
16. Не рухати рукою старих пеньків, копиць сіна, каміння, де можуть знаходитись змії.
17. Обережно бути на стежках, де у сонячний день гріються змії. У районах де водяться змії туристам потрібно мати  щільні штани, високу взуття та шерстяні шкарпетки.
18. Купатися дозволяється тільки з дозволу керівника і у спеціально відведених для цього місцях.
19. Забороняється використовувати для розпалювання бензин, солярку та інші подібні речовини.
20. Для роздачі гарячої страви визначається окреме місце і порядок черговості.
21. Не використовувати для харчових та інших господарських і гігієнічних потреб води із колонок, закинутих колодязів, водойм та інших непевних водосховищ.
22. Не використовувати в їжі овочі, фрукти, які перезріли, мають некондиційний вигляд. Овочі і фрукти перед споживанням мити або варити.
23. Не контактувати із бродячими тваринами.
24. Неможна розпалювати вогнища в лісових масивах. Віддаль кострища від лісу повинна бути не менше 25м. у листяних, і 50м. у хвойних насадженнях, 100м. і більше від скирт, дозрілих хлібних масивів.
25. Багаття  потрібно обладнати закритого чи відкритого типу, що важливим є за вітряної погоди. Вогнище потрібно залити водою або засипати землею і почекати, щоб вогонь згас.
26. При виявленні будь-яких предметів воєнної доби (снаряди, міни, патрони, вибухівка, зброя, гранати та ін.) в жодному випадку їх не чіпати, не зрушувати їх з місця. Небезпечну знахідку позначити і обгородити мотузкою, жердинами та якнайшвидше повідомити про неї органи місцевої влади.
27. При відвідані фортець, інших споруд подібного типу забороняється лазити по стінах і мурах споруд, проникати в зруйновані підземелля.
28. Не дозволяється безконтрольне лазіння по деревах, скелях, урвищах, кам’яних та піщаних кар’єрах.
29. Дотримуватись правил дорожнього руху 
30. Бережливо ставитись до спортивного інвентарю.

  Правила поведінки туристів під час мандрівок (посилання на відео)

• Бережіть зелені насадження, не ламайте гілок, не пошкоджуйте крон і стовбурів дерев.
• Не рвіть червонокнижних рослин в полі, на луках та в лісі, не витоптуйте їх, бо цим ви сприяєте зменшенню видового складу рослин.
• Не пошкоджуйте лісових рослин під час збирання їх плодів.
• Не руйнуйте мурашників. Пам'ятайте, що мурашки – санітари лісу.
• Не знищуйте плазунів та земноводних. Вони надійні помічники людини в боротьбі з шкідниками.
• Уникайте криків та галасу, що лякає диких тварин і птахів. Особливо дотримуйтесь тиші в лісі в травні - червні, коли більшість птахів і звірів виводять молодняк.
• Не відловлюйте птахів і звірів для утримання їх в неволі. Не руйнуйте пташиних гнізд, не забирайте з них яйця.
• Не знищуйте річкових молюсків, які фільтрують воду, очищаючи її від бруду. Не забруднюйте річки, джерела та інші водойми.
• Дотримуйтесь правил рибної ловлі, встановлених у вашій місцевості.
• Без особливої необхідності не розпалюйте в лісі вогонь. При його розпалюванні дотримуйтесь правил протипожежної безпеки. Вогонь слід обкопати або обкласти камінням. Не залишайте вогонь непогашеним.
• Під час походу не кидайте недопалків сигарет і непогашених сірників де-небудь - це може викликати лісову пожежу.
• Не засмічуйте природу сміттям, рештками їжі, пляшками, бляшанками від консервів та ін., спалюйте те, що горить, інше - забирайте з собою до найближчих пунктів забору сміття або закопуйте.
• Не залишайте на деревах Карпат, скелях, будівлях ніяких надписів -це доказ некультурності й невихованості туриста.
• Коректно, ввічливо і культурно поводьтеся при спілкуванні з населенням по трасі маршруту подорожі.
• Пам'ятайте, що місце, яке ви залишаєте після нічлігу має бути таким, яким би ви його хотіли застати.

 

Під час походу, бажано всім туристам дотримуватись

основних правил поведінки в поході:  (посилання на відео)

 

1. Під час походу намагайтеся дотримуватися стежки і не сходьте з неї. Тоді ви ніколи не заблукаєте.
2. Перед тим як влаштувати табір обов'язково ознайомтеся з місцевими правилами розведення відкритого вогню. У багатьох місцях розведення відкритого вогню заборонено місцевими правилами.
3. Намагайтеся не турбувати навколишнє середовище гучними криками і музикою.
4. Постійно дбайте про довкілля. Намагайтеся не шкодити флорі та фауні. Обов'язково забирайте з собою всі свої відходи, а в тому випадку якщо ви виявили чужі відходи, то проявіть свою культуру і заберіть і їх з собою. Органічні матеріали, хоча легко розкладаються, мають бути поховані або забрані з собою. Не треба, щоб тварини харчувалися цими відходами.
5. Якщо ви використовуєте миючі засоби, то намагайтеся цю процедуру робити на відстані не ніж у ста метрах від джерела води.
6. Ходити в туалет бажано на значній відстані від траси і можливих джерел води. Для цієї мети, найкраще буде, якщо ви дістанете невелику яму, яку згодом необхідно засипати. Щоб спалити використаний туалетний папір використовуйте будь-яке паливо.
7. Якщо ви взяли з собою в похід собаку, то не забудьте дізнатися про місцеві правила утримання тварин. Намагайтеся тримати її весь час на повідку. Місцеві правила іноді цього      вимагають.
8. Ознайомтеся з місцевим законодавством по відношенню рибного лову й полювання. У більшості випадків на ці заходи необхідно мати дозвіл від місцевих органів.
9. Якщо за маршрутом прямування ви виявили пошкоджені вказівні знаки, то обов'язково запишіть точне їх місце розташування і повідомте у відповідні органи. Відсутність таких знаків може створити труднощі для інших туристичних груп.

20.01.2021 року   

 Тема: Практичне заняття: Рух туристським строєм по рівній та слабо пересіченій місцевості. 

 Рух групи на маршруті

У будь-якому туристському поході на шляху групи зустрічаються і найрізноманітніші природні перешкоди, які доводиться долати. Ці перешкоди можуть бути небезпечними чи дуже простими. Усе залежатиме від обраного маршруту, району подорожі, пори року й погодних умов.

Природні перешкоди на туристських маршрутах впливають на людей та їхні можливості. За своїм походженням, залежно від тих чинників природи, що створюють їх, основні природні перешкоди розділяють на кілька груп: рельєфні, рослинні й кліматичні.

Рельєфну основу серед природних перешкод мають: схили всіх типів, улоговини, лощини, ущелини, карстові провалля, низка водних перешкод, піски, осипи, слизькі ґрунти, скелі.

До рослинних можна віднести: буреломи, зарості і чагарники (підріст чи кущі ліани, сплетення, очерет і рогоза), болота (верхові і низинні, глеєві, з ґрунтовим підживленням – мають друге дно)

Клімат і геофізичні чинники впливають на природні процеси і явища: буран, хуртовина, завірюха, сильний вітер (ураган), смерч, мороз, висока вологість, дефіцит кисню, отруйні випари, відлига, жара, сухість, хмарність, туман, гроза, злива, град, снігопад, темрява. Сюди можна віднести і снігові утворення: заструги, тороси, карнизи, лавинні виноси, зледеніння. При проведенні масових оздоровчих та спортивних походів слід звертати велику увагу на організацію руху групи на маршруті. Від цього залежить ритмічність роботи. Правильно вибраний режим руху, раціональний розподіл сил, оволодіння способами пересування по різній місцевості – все це запорука успіху і безпеки маршруту.

Велике значення має правильна розстановка всіх учасників походу. На чолі групи йде керівник або досвідчений турист. За ним йдуть фізично слабші учасники та невеликі на зріст (крок у них коротший). Замикаючий повинен бути найсильніший та найдосвідченіший. Цей порядок повинен зберігатися протягом усього походу, адже це сприяє сходженості групи, стимулюючи до єдиного темпу та ритму руху.

Між ведучим і замикаючим повинен бути зв’язок, як зоровий, так і слуховий. Інтервал між учасниками не повинен перевищувати 3-х метрів.

Починати рух потрібно в повільному темпі, а потім збільшувати його. За 10 хвилин до привалу темп знову зменшується. Темп, який визначає швидкість пересування, визначається кількістю кроків за хвилину. Середня довжина кроку 75 см. Для школярів вона становить 60-70 см. При повільному темпі учні роблять 60-70 кроків за хвилину і рухаються зі швидкістю 2,5-3 км/год. При середньому темпі – 90-100 кроків, швидкість – 4-4,5 км/год. При швидкому темпі –120-130 кроків, швидкість — 5-5,5 км/год. Швидкість руху під час походу залежить від рельєфу місцевості. Чим більше вона пересічена, тим темп повільніший.

Перші два дні походу в учасників проходить адаптація, В ці дні денні переходи рекомендується проводити по 4-5 ходових годин. Після двох днів походу потрібно зробити днівку, найкраще півднівку.

 Вона потрібна для фізичної та психологічної розрядки і відновлення сил. Крім цього, на півднівці проводиться перерозподіл продуктів та групового спорядження між учасниками походу, а також можливе радіальне сходження або екскурсія. Після відпочинку, на третій день походу, час руху збільшується до 6 ходових годин за структурою “45+15”. На 4 -5 дні походу – до 8-10 ходових годин за структурою “50+10”. На 5-ий день походу потрібно зробити півднівку. Бона погрібна для ремонту спорядження, переобліку продуктів, особистої гігієни. На 6-7 дні походу до 6-8 ходових годин за структурою “45+15”, а темп руху знижується. Тривалість денного переходу – 6-8 ходових год, а в категорійних походах – 8-10 ходових год. Ходова година складається з “чистого” часу, який використовується для руху, та часу, який дається для відпочинку (привалу). При проведенні походів використовуються різні варіанти ходових годин.

Найпоширеніша ходова годинає”50+10”, тобто 50 хвилин рух і 10 хвилин відпочинку. Використовуються ще інші структури ходових годин: “45+15”, “40+20”, “35+25”, “30+30”.

Дотримання цих структур відіграє велику роль в організації ходового руху. В учасників спрацьовує психологічний ефект і моторний стереотип, який допомагає орієнтуватися в часі, і тому проходить кращий розподіл їхніх сил протягом всього маршруту.

Незалежно від обраної схеми, тактика маршруту повинна ґрунтуватися на принципі поступового нарощування навантаження до певного максимального рівня із поступовим зниженням. Все це можна виразити формулою “мало – більше – ще більше – менше”.

Через 10 хв. після виходу на маршрут потрібно зробити технічний привал, під час якого учасники можуть підтягнути лямки рюкзаків, перевзутися. Пізніше привали робляться через 50 хв.

Нижче пропонуємо розглянути деякі природні перешкоди і способи їх вирішення в туристській подорожі шкільною туристською групою.

Ходьба по рівній місцевості включає рух по стежках, ґрунтових, тернистих, щебеневих дорогах, по асфальту. Іноді доводиться пересуватись урозріз доріг: через ліс, галявини, луки, по берегових пісках чи верхових болотах. Специфіка й особливості мікрорельєфу (борозни, купини, корчі, “вікна”, провали, ями) накладають свій відбиток на техніку кроку, що впливає на темп руху. Швидкість з рюкзаком на рівнинних ділянках стежки і лісової дороги – 4-6 км/год, при переходах із серією мікроперешкод – 3-4 км/год, на складніших відрізках шляху знижується до 1,5-3 км/год.

Головне – це навчитися правильно, економно і вільно ходити. Займаючись ходьбою, чергуючи переходи з навантаженнями і тренувальні кроси (біг), у лісі, можна поступово виробити легку і пружну спортивну ходу. Після цього, де б ви не йшли: по міському тротуару, по паркету в коридорі чи на лісовій стежині, крок стане вільним, м’язи ноги “навчаться” при переступанні, тематично відпочивати в момент розслаблення, набудуть м’якості і еластичності. Незалежно від виду взуття (спортивні кросівки, зручні чобітки чи міцні рифлені черевики) тренована людина ставить стопу рівно й міцно, причому в момент пересування (особливо з вантажем) відбувається ніби їм скочування з найменшою амплітудою коливань центру ваги тіла. Така пружинна легкість і пружність “котячої” ходи – основа для відпрацювання витривалості. Отут дуже важливо підібрати для себе раціональний ритм руху, однорідно до своїх індивідуальних особливостей: зросту, ваги, довжини і амплітуди кроку, сили, навантаження і навіть настрою.

Рух по пересіченій місцевості Швидкість скорочуються на 1/3, а при крутій, сильно пересіченій місцевості швидкість падає наполовину. Довжина кроку стає коротшою на половину. Інколи на крутих підйомах довжина кроку менше ступні. При цьому рухатись треба повільно, плавно, вагу тіла поступово переносити з ноги на ногу. Завдання керівника у перший день походу – виробити раціональний ритм руху. Ритмічність можлива тільки при правильній техніці ходьби. Цього слід навчати при ПВД (походах вихідного дня). Техніка руху на підйомах і спусках різна. На підйомах згинають ноги в колінах, ставлять на землю всю ступню. Для кращого зчеплення підошви черевиків з фунтом носки слід трохи розвертати в сторони. На некрутах спусках ноги майже не згинають. Крок робиться ширший. Тулуб трохи відводиться назад. Крутий спуск найкраще долати невеликими стрибками, опускаючись одночасно на дві ноги. Стрибки потрібно робити боком до нахилу.

Рух по трав’янистому схилі На підйомі потрібно ставити ногу на всю ступню. При крутизні підйому більше 15° носки ніг слід розвертати. При спуску стопу ставлять прямо на всю підошву, при цьому ноги трохи згинають і пружинять. 

При траверсі ногу ставлять всією підошвою поперек схилу так, щоб стопа внутрішньої ноги була розвернута вгору, а стопа зовнішньої ноги – вниз. Група повинна рухатись з інтервалом, прямо вгору, спускаються прямо вниз. На схилах 25-30° спускаються зиґзаґами. При підйомі, траверсі, спуску великої крутизни потрібно використовувати альпінштоки. При підйомі, траверсі, спуску великої крутизни потрібно використовувати альпінштоки. Під час ковзання необхідно плавно натискати на альпіншток чи льодоруб, поставлений вище голови в схил.

Переправа через річку. Дуже важливо забезпечити добру безпеку першому учаснику. Його страхують капроновими шнурами, кінці яких прив’язані у туриста на спині. В руках повинен бути альпіншток, направлений проти течії. Йти потрібно боком. При цьому положенні течія менше змиває. Якщо перший учасник пройшов, то основний шнур він прив'язує до дерева (каміння). Коли переправа буде наведена, тоді учасники, застраховані, переходять по одному. 

Якщо річка неглибока, то її можна перейти вбрід по 3-4 учасники. При цьому найсильнішого ставлять першим до течії, а інші беруться за плечі і так переходять. Переправу по камінні роблять на вузьких річках та потічках. Якщо каміння стоїть міцно і не мокре, то можна стрибати з одного на другий, гримаючи в руках альпіншток.

Найважчою є навісна переправа Для її організації найдосвідченіший учасник переправляється на другий берег і закріплює основний шнур удавкою за дерево (камінь). Шпур потрібно натягнути сильно, для цього використовують поліспас з трьох репшнурів і трьох карабінів.

 Після цього група переправляється по одному, прикріпившись до основного шнура карабінами (від грудної обв'язки і сідла). До грудної обов’язки на спині кріплять карабіном середину допоміжного шнура. Він служить для того, щоб допомогти переправляючим. Кінці допоміжного шнура повинні бути як на одному, так на другому юнці берега.

Рух по сніговому чи фірновому схилі. Перш за все потрібно мати сонцезахисні окуляри, штормовий костюм, спеціальні рукавиці і черевики. Рухаючись по схилі, потрібно підошвою скоса робити сходинки. Якщо схил покритий настом, то сходинки роблять носком, якщо фірном, то сходинки робляться рантом черевика. Інколи буває, що фірн твердий, як лід, тоді сходинки рубають льодорубом. При падінні на сніговому схилі самозатримання можливе за допомогою альпінштока або льодоруба. В якому б положенні не був турист, головне – зайняти положення “лежачи на животі”. При цьому ноги розкидають ширше і впираються ступнями в схил

Спуски і підйоми. Уміння туристської групи ходити спробуйте перевірити вже на перших тренуваннях у русі по схилах. Особливо це корисно й цікаво для туристських походів школярів. Схили бувають положисті – до 7-15° (легші) і круті – до 40-75°, ухил приблизно від 80 до 90° і більше (включаючи негативні) – це вже схил чи стіна. Схили розрізняються якістю підстилаючого ґрунту і рослинності: суглинні, кам’янисті, із хвойним, листяним опадом, піщані, трав’янисті, зледенілі і т. ін. Узагалі, незалежно він того, спуск чи підйом проходить група, на схилах рух сповільнюється, змінюється ритм руху. При підйомах коротшає крок, підсилюється м'язове навантаження, активніше працюють серце і легені. Більш круті підйоми треба брати рівномірно, спокійно, не збиваючи дихання, міцно ставлячи ногу на всю ступню, іноді перевіряючи грунт для міцності зчеплення при кожнім кроці, носки взуття злегка розвертаються в сторони (“ялинкою”, “напівялинкою”).

Тактично краще вибирати шлях повз опорні об’єкти: скелі, могутні валуни, міцні стовбури дерев, можна підніматися серпантином, тільки дуже важливо вміло вибирати траверсні лінії і ступінь закладки стрімкості серпантину з урахуванням сили слабших учасників у групі. При траверсуванні схилу (русі поперек чи трохи мимо основного нахилу) треба міцно і стійко ставити стопу, додаткова увага необхідна на розворотах серпантину зовсім незалежно від того, що ви здійснюєте: спуск, підйом чи траверс.

Добре допомагає альпіншток (при правильному умінні ним користуватися), гострий шпичок якого періодично впирається поруч з корпусом у схил на стрімких укосах, а в разі падіння чи ковзання можна затриматися альпінштоком чи льодорубом.

Розвертаючись на схилі при перехоплюванні альпінштока, не відривайте опорну руку від ратища. Крім цього, будьте обережні, намагайтеся не звалити грудки й камені на інших учасників, що перебувають під вами в смузі вертикальної площини.

Завжди пам’ятайте про можливі каменепади, особливо в кулуарах і пониззях, а також те, що по трав’янистому схилі, особливо, якщо він мокрий, турист сковзає вниз дуже швидко, як по сніжнику. Якщо при цьому на шляху трапляються гострі камені або скельний обрив – неминучі травми чи катастрофа.

При пересуванні по будь-яких схилах добре, коли одяї закриває: коліна й лікті. Часта помилка, особливо в школярів і новачків, полягає в тім, що, боячись зісковзнути, упасти і зірватися вниз по схилу, людина намагається притискатися до нього, збільшуючи цим можливість падіння. Необхідно намагатися зберігати вертикальне положення, збільшуючи “геометричний кут” зчеплення тіла з похилою поверхнею.

Тому страховка шпіншхоком чи лижними палицями при спуску здійснюється з притиском альпінштока злегка позаду, ближче до схилу, тому що при падінні турист виявляється на спині, а щоб природно чіпко затриматися, втративши рівновагу на схилі, простіше використовувати всі кінцівки: і руки, і ноги, тобто перебувати в розгорнутому на 180° положенні – обличчям до схилу. Те саме, стосується і розворотів на лижах у серпантинних кутах.

Буреломи і завали в глухих лісах, шлях туристської групи не завжди проходить зручними стежинами і лісовими дорогами. У поході по малонаселених місцях часто доводиться прямо проходити лісові хащі, густу поросль молодого ялинника, густі чагарники, очерети. На шляху групи туристів можуть зустрітися важко прохідні ділянки багатоярусного лісу і сирі замшілі провали в буреломах тайги, нашпиговані поваленими в різних положеннях гнилими деревами. У мішаних лісах основою такого деревного валу найчастіше буває береза і вільха. Якщо натиснути ногою на такий старий стовбур, він розсипається на потерть, але може провалитися не відразу – і тоді людина, зненацька втративши рівновагу, упаде. Мохи на старих деревних стовбурах і пнях легко звалюються й відкривають сиру, гладеньку і слизьку поверхню. Стовбури повалених дерев треба переступити, не піднімаючись на них, крім дуже об’ємних; слабкому учасникові краще допомогти обережно перебратися, подати руку.

У хвойному буреломі взагалі важко пересуватися, особливо, коли дерева врізнобіч лежать і висять на схилах. Утрудняє рух кедровий сланець. Ще більше неприємностей завдають завали важкої сирої ялини. Вона довго не всихає, галузки можуть зберігати хвою 1-2 роки. Намагайтеся пробиратися в таких місцях уважно й обережно, При цьому не втрачайте можливість вибратитактично найзручніший шлях, особливо в місцях, де після сильних штормових вітрів і бурь (а взимку – після важких сирих снігопадів) такий вітровал виявляється дуже густим.

Варто також остерігатися вимивин, ям і корчів у місцях, де падали великі дерева, вивертаючи коренями частину ґрунту разом із лісовою підстилкою. У таких місцях, дуже приємних і затишних, з погляду лісових мешканців, де людина проходить рідко, ведмідь може обладнати цілком затишний барліг, а лисиця – улаштувати нору з численними виходами серед сусідніх коренів.

Подолання боліт. Проходити верхові болота можна по купинах, вони зазвичай бувають пишними, укритими мохами і багульником. Верхові торф’яні болота можуть мати провали торфу, але найнебезпечніше для них це вогонь. Торф горить і жевріє тижнями, і горіння торф’яних боліт спричиняє величезні нещастя. На торфовищах не можна палити багаття, загасити все, що може виявитися поблизу сухих верхових боліт.

Низинні болота дуже часто мають чашоподібне, утворене рельєфом дно, у глибині вода і грузкий багатометровий мул. Болото в невеликій улоговині може виникнути внаслідок заростання лісового озера через забір води зі струмків, що живлять його, наприклад, сусідніми садоводствами. Трясовиною на такім болоті називають застояну систему з переплетеного килима болотних рослин, поверхневого шару вод з ряскою, тванню, водоростями і глибинними тарами нагромадження мулу, який засмоктує і в якому за специфічних умов розкладання органіки може вироблятися горючий газ, наприклад метан.

Переходячи через небезпечне болото, послабте лямки рюкзака (якщо раптом виникне потреба швидко від нього звільнитися), зверніть особливу увагу на постановку ноги, пружність ходи і балансування тіла. Іти краще по гатях, наступаючи на купини чи деревні корені, з жердиною в руці, попередньо прощупуючи місце чергового кроку. Взуття має міцно сидіти на нозі, перед переходом перешнуруйте черевики міцніше. Запам’ятайте: чоботи, які вільно сидять на ногах, болото часто забирає собі. Якщо є можливість, то просуванню допоможе звірина стежка, сліди лося. Тримайтеся ближче до купин імісць з густішим кореневим і трав’янистим переплетенням.

У разі провалу одного з учасників, треба швидко й оперативно, але без паніки організувати допомогу і витягувати за допомогою підручних засобів. Тому, хто провалився, не треба робити різких рухів, особливо у вертикальній площині, а, звільнившись від рюкзака, постаратися набути похиле і, якщо можливо, горизонтальне положення. Жердину не випускайте з рук – вона допоможе. Постарайтеся обережно використовувати сусідні рослини, довгі гілки, жердини, мотузку. Рухаючись групою через болото, ідіть один за одним, зберігаючи дистанцію, обережно, звіряючи кроки, але готові в будь-який момент допомогти.

Проходження пісків і осипів. Піски й осипи, навіть якщо серед основної маси фунту зустрічається дрібний гравій і більші камені – зумовлюють в’язкість кроку, тому їх можна розглянути разом. На стопу краще ставити з додатковим продавлюванням, трохи провертаючи підошву.

На гарячому, прогрітому сонцем піску підошва черевика і кросівки швидше зношується і може потріскатися чи лопнути.

Під час довгих переходів по пісках багато енергії витрачається на додаткову “механіку” кроків, піски створюють віддачу і швидкість знижується. В’язкість руху по пісках у школярів з малим потенціалом витривалості спричиняє швидку втомлюваність, тому періодично необхідний спокійний, розмірений відпочинок. І ще пам'ятайте, що на схилах пісок сипучий і має внутрішню інерцію плинності, як вода, особливо в сухому стані. Краще робити переходи в щільно підігнаному взутті, щоб пісок менше набивався в прошарки взуттєвої шкіри.

Осипи, що складаються з великих каменів з гострими гранями, уламків скель і валунів, у прогинах рельєфу й у кулуарах створюють можливість каменепаду. Зручніше можна пройти по каменях, які лежать міцніше у верхній частині осипу, уздовж скель, але тут камені можуть упасти зверху. Варто завжди намагатися фіксувати “живі” середні й великі камені. Навіть один валун, що покотився, здатний викликати зсув каменів і рух великої ділянки осипу. Пересуваючись “в лоб” чи “зиґзаґом”, обережно ставте ногу ближче до схилу, не зрушуючи опору з місця, – навіть великі важкі камені можуть з’їхати,зірватися чи покотитися. Учасникам групи треба попереджати один одного про “живі” камені, що котяться й летять. Завжди уважно стежте за рухом своєї групи, щоб камінь, який випадково “пішов” з-під ноги, не звалити на товариша

Лишайники на зовнішній поверхні каменів у осипі – це показник того, що осип за довгий час злежався і порівняно міцний. Осипи, розташовані на фундаментальній основі похилих скель і льодовиків, навпаки, мають більшу здатність у будь-який момент зрушитися, вони вкрай небезпечні. У сиру погоду (дощ, м’який сніг, туман, мряка, сирий вітер) можливість зісковзування каменів підсилюється.

Слизькі ґрунти. Перехід по слизьких ділянках, та ще й з крутими схилами, на яких є нерівності, може виявитися для групи найважчим у поході. Добре, коли складна для переходу, слизька ділянка проглядається, набагато небезпечніше – якщо зледеніння чи вогкість не помітні відразу, тоді на небезпеку накладається ще й чинник несподіванки. Умови переходу (якщо ділянку не можна обійти) такі: організувати повну само- і взаємостраховку, тактично вибравши шлях, заздалегідь розподілити всі можливі дії учасників і всіма доступними способами досягти якомога міцнішого зчеплення з ґрунтом. Відриконені черевики можуть утримати зачепи за нерівності каменів і навіть зледенілі скелі, але льодові ділянки, іноді зі щільним прикриттям спресованого крупчастого снігу – фірну – краще проходити в кішках. Рухатися треба спокійно, розмірено, уважно встановлюючи ногу при кожнім кроці і міцно вдавлюючи зуби кішок. Самостраховка льодорубом доповнюється контролем основною мотузкою, можна на два кінці з проміжними точками закріплення (рекомендована мотузка – “динаміка”, з діаметром 10-12 мм). Рюкзак – злитий з корпусом, він не повинний заважати рухам, а в небезпечних випадках його можна передати по репшнуру (допоміжні мотузки бажано використовувати з діаметром від 8 мм).

Скелі (пересування, страховка і загальна безпека). Скелі є одним із наймальовничіших ландшафтів земної поверхні, створених природою. Алемандрівникові, який опинився в гористій місцевості, де необхідно переходити по скелях, треба знати, що насправді скельні ділянки не такі надійні, як здається на перший погляд. Рухаючись по скелях, слід постійно бути напоготові – відносна надійність і мальовничість скельних стін і кам’яних нагромаджень може піднести туристам несподівані сюрпризи. Перша особливість – це“оманливі камені”; іноді міцний на вигляд відлом скелі має внутрішні тріщини, по яких при навантаженні легко відшаровується чи відламується від моноліту. Друге – гострі крайнеоброблених скельних перегинів і свіжих відколів. Такий край може розірвати рюкзак і одяг, роздряпати і роздерти шкіру при необережному русі, спричинити серйозні поранення при падінні туриста, алезавжди найнебезпечніше в таких місцях – це те, що свіжий скельний відкол, немов гострим ножем, здатний перерізати будь-яку мотузку, дощенту зруйнувавши всю страховку. Третя особливість прихована в нашому психологічному ставленні до самих скель. Воно пов’язане із зовнішнім виглядом непохитності і міцності скель і кам'яних пасом – і це справді так. .Але, поєднавшись зелементами природи, скельна поверхня стає небезпечною для туриста, який втратив пильність: на скелі слабко тримається мох, рука чи нога може зірватися через крихту висохлого пташиного посліду і лишайника, вогкість скель теж набагато зменшує зчеплення з поверхнею каменю.

На скелях ноги треба щільно і міцно встановлювати рантом чи носком взуття (черевики, кросівки) чи уступ на опорну полицю, попередньо перевіривши тертя. При підйомах використовують зручні захоплення для рук, наприклад у тріщині, і міцні опори для ніг; при спусках по скелях необхідні надійні зачепи рук, щоб іноді оглянути шлях під собою; спускатися треба обличчям до скелі.

Рухаючись по скелях, не перевантажуйте руки – вони тільки прихоплюють скельну поверхню і допомагають підтримувати рівновагу, основна опора – на ноги. Траверсом краще проходити простішу ділянку, але завжди пам’ятайте про можливий схід каменів чи зриви. Поступово, з досвідом, рухи стаютьлегкими і пружними.

Головна умова надійного пересування по скелях (постійне збереження 3-х точок опори з можливістю плавного “переливання і перекочування” ваги тіла з однієї групи опорних точок на інші) має стати для тіла автоматичною. Згодом можна навчитися відчувати скельну поверхню.

Правила техніки безпеки при пересуванні туристів.

1. Перед початком походу слід визначити порядок руху, призначити направляючого і замикаючого, який визначає темп руху, а складність маршруту повинна відповідати досвіду учасників подорожі.

2. Спорядження й добір продуктів повинні відповідати даній категорії складності маршруту.

3. Необхідна наявність аптечки зі списком медикаментів та їхнього призначення.

4. Проводити розвідку маршруту у незнайомій місцевості.

1. Прийняти необхідні заходи для попередження потертості та оберігання ніг від ран та переохолодження.
2. На маршруті рухатись компактно.
3. Не допускати розподілу групи, порушення дисципліни та порядку руху, а після 50 хв. руху роботи 10 хв. перерви для відпочинку. Не сідати на каміння чи землю.

8. Всі команди керівника негайно передавати по ланцюжку членам групи.
9. Не допускається розділення групи, відставання від групи, а також від’їзд окремих членів групи без супроводу дорослих. Відлучатися тільки з дозволу керівника.
10. Дотримуватись питного режиму. Несвоєчасне пиття збільшує спрагу.
11. Встановити темп руху відповідно до сили слабшого члена групи та умов місцевості, не допускати швидкого темпу руху.
12. Основну частину денного переходу здійснювати в ранкові години, а при подоланні перешкод чітко виконувати правила страхування і самострахування. Перед використанням опори випробувати її міцність та стійкість.

13. Під час грози: не ховатися під високе дерево, особливо яке окремо стоїть (в березу чи клен блискавка вдаряє рідко); не знаходитися на гребенях, скельних виступах; одяг туриста повинен бути сухим; металеві предмети скласти в бік, на відстань 10 м від людей.

16. При втраті орієнтації виходити на “воду” і йти вздовж потоку вниз по течії аж до населеного пункту.

17. Забороняється: пересуватися під час грози, сильного вітру, в тумані, вночі, а також після опадів та під час дощу не слід рухатися по мокрій трасі, каміннях, осипищах, крутих схилах.

Основні причини, що збільшують небезпеку при туристичних походах.

1. Природно-кліматичні фактори: лавини всіх типів; обвали каміння; течія гірських річок, пороги; низька температура повітря; сонячна радіація; гроза, вітер; темрява, туман, відсутність видимості; болота, трясовина; отруйні рослини, гриби, комахи, плазуни; загазованість та затопленість підземних порожнин.
2. Невдало укомплектований склад групи як за віком, фізичними даними і тренованістю, так і за морально-вольовими якостями. Погана “сходженість” групи та невисокий авторитет і досвід керівника групи.
3. Недисциплінованість учасників групи та неправильний темп руху або поганий розрахунок часу і кількості продуктів харчування. Стомленість на маршруті.

4. Недостатнє ознайомлення з маршрутом, недооцінка труднощів і небезпек, недбалість у доборі спорядження.
5. Переоцінка власних сил, нехтування або неуважне виконання технічних прийомів руху і страховки або недостатнє володіння прийомами і методами страхування. Послаблення уваги на спусках і легких місцях.
6. Слабка тренованість туристів, важкий маршрут, напружений трафік по ходу та невміння учасників групи користуватись туристським спорядженням

7. При затяжному підйомі рекомендується підніматись “серпантином”: перемінно то лівим, то правим боком до схилу поступово набираючи висоту. Необхідно слідкувати, щоби туристи не йшли один під одним, так як можливі зриви каміння з-під ніг, а при спуску забороняється бігти.
8. При русі вздовж трав’яного схилу, ступня ноги, розташованої вище, ставиться на всю підошву впоперек схилу, а ступню іншої повертається носком на певний кут донизу.
9. Перегороджені деревами стежки, завали слід не перескакувати, а обережно переступати чи перелізати. Дерева часто покриті слизькою гнилою корою, а при пересіченні місцевості інтервал між учасниками походу збільшується на 5-8м.

10. На болоті туристи повинні рухатися, крокуючи чи перестрибуючи з купини на купину. У кожного в руках повинна бути жердина, яка послужила б опорою, виміром глибини чи засобом самострахівки при падінні,
11. При подоланні річки через нестійкі кладки, слід першому перейти досвідченому туристу, який попробує переправу і організує страхівку всіх членів групи з допомогою жердини чи руки.
12. Переправлятися через річку вбрід можна: після попередньої розвідки, на більш широкій і більш мілкій ділянці річки – взутому. Кожен крок слід робити обережно, шукаючи ногою дно; під кутом, навскіс, проти течії річки; з допомогою жердини, якою оддаються назустріч течії; двом туристам, ставши обличчям один до одного і поклавши витягнуті руки на плечі товариша; групою в 3-4 чол., ставши стіною, щоби сильніші туристи були скраю.
13. Переправу можна здійснювати за допомогою страховочного шнура. Першим водний потік переходить фізично здоровий турист, завдання якого перенести страховочний шнур на другий берег він переправляється з жердиною і мас страхуватись за допомогою шнура, прикріпленого до нього вузлом “булинь” на спині. Після нього натягують і закріплюють поручні. Решта переходять річку, пристебнувшись до перил карабіном. Поручні повиннібути вищі за течію. Тіло для кращого опору у воді слід відкинути назад.
14. Небезпечні ділянки: круті схили, обривисті береги рік, карний проходять з послабленими лямками на рюкзаку.

 

19.01.2021 року  

 Тема: Практичне заняття: Проходження маршруту по рівній та слабо пересіченій місцевості.

Вибір шляху пересування у пішому поході визначається рельєфом, рослинністю і наявністю стежок.

Відкриті простори лугів, необроблених полів, а також невеликі переліски, сосняки та інші легкопрохідні ділянки слід долати по азимуту або орієнтуючись на добре видимий дальній місцевий предмет (окремо розташоване дерево, горб, будівлю тощо). Густі ліси з підліском, пересічений рельєф, чагарники краще переходити по стежках, навіть тих, що йдуть убік від необхідного напрямку.

Якщо маршрут пролягає густим лісом, де немає стежок, для пересування слід обирати шлях уздовж річок. Особливо це доцільно у болотяній місцевості, де найсухіші ґрунти утворюють вузькою смугою вздовж водотоків.

У лісистому середньогірї для пересування звичайно обирають пологі гребені, оскільки там простіше орієнтуватись, складніше заблукати і легше йти, ніж внизу, у темних урвищах.

Виходячи на відкриті ділянки трав'янистих схилів, гірських лугів, осипів, у пересуванні слід надавати перевагу випуклим формам рельєфу. Там менший ризик каменепадів, оповзнів і дають кращий огляд навколишньої місцевості.

Подолання крутих схилів. Для успішного пересування крутими схилами необхідно мати взуття на рифленій, неслизькій підошві, а також оволодіти такими прийомами ходьби:

1. Під час підйомів черевик рекомендується ставити на всю підошву, а не на носок. Водночас слід намагатися зберегти горизонтальне положення ступні, користуючись кожним міцно закріпленим каменем, незначною випуклістю схилу, на які наступають каблуком черевика.

2. Чим крутіший схил, тим більше треба розводити носки ніг. Під час затяжного підйому рекомендується підніматися "серпантином", почергово то правим, то лівим боком до схилу.

3. При пересуванні по трав'янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступню розташованої вище ноги треба ставити на всю підошву поперек схилу, а іншої - розвертати носком на певний кут донизу.

4. По хорошій стежці і з легким рюкзаком підготовлені туристи можуть спускатися бігом. При цьому ноги, майже не згинаючи, далеко викидають вперед, а корпус - назад. На крутих ділянках спускаються на напівзігнутих ногах.

Подолання лісових заростей, завалів. По лісових заростях, густому чагарнику або високому жорсткому травостою пересуваються компактною групою з інтервалом, що гарантує безпеку. Кожен повинен уважно стежити за тим, хто йде попереду, і повторювати його рухи. Потрібно притримувати гілки, які перегороджують стежку або нависають над нею, щоб вони не вдарили того, хто йде позаду. Для захисту від гілок одяг повинен бути з довгими рукавами (бажано штормовий костюм). Одну руку виставляють уперед, щоб уберегти від них обличчя і очі. Для того щоб обійти дерева, які впали на стежку, слід не перестрибувати, а обережно перелазити, переповзати через перешкоди. Необхідно пам'ятати, що стовбури під-гнилих дерев нестійкі і часто покриті слизькою гнилою корою.

На рюкзаку та одягу не рекомендується мати предмети, за які можна зачепитися: підвішені до рюкзака відра або казанок, сокира, що стирчить Із кишені. Навіть лижна вовняна шапочка з помпоном чіплятиметься за рослинність і затримуватиме рух туриста.

Подолання заболочених ділянок. Заболочені ділянки на маршруті долають по замощених стежках-гатках. Якщо їх немає, то на безпечному болоті (про це необхідно завчасно розпитати місцевих мешканців) туристи переміщаються, крокуючи або перестрибуючи з купини на купину. У кожного в руках повинна бути жердина, яка слугує опорою, зондом для вимірювання глибини і засобом самострахування під час падіння. Під час переходу сплавини інтервал між туристами збільшується до 5-8 м.

Для зменшення тиску ступні туриста на болотистий ґрунт можна користуватись плетеними "лижами", підв'язуючи до взуття шматки фанери, що легко знімаються.

Подолання водних перешкод. У поході водні перешкоди туристи долають різними способами, зокрема, це залежить від наявності мостів, кладок та індивідуального спорядження туристів.

1. Переправа по кладках. Водні перешкоди у нескладних піших походах долають по готових мостах і кладках. Якщо вони не мають перил і нестійкі, то першим їх переходить досвідчений турист. Він випробовує переправу і організовує страховку іншим членам групи за допомогою жердин або руки. Для кращого збереження рівноваги під час переходу кладки кожному слід мати довгу палицю.

Найважче втриматись на колоді, якщо вона коливається у горизонтальній площині. Декількома присіданнями із натиском ці коливання можна припинити або перевести у вертикальну площину, що спричиняє менше незручностей для туристів. Іноді поряд із колодою на висоті плеча натягують перила з мотузки або тримають жердину.

2. Переправа вбрід. її здійснюють у такі способи:

а) переправа вбрід без мотузки. Способи переправи вбрід через річку з відносно спокійною течією різні: можна переправлятися одному з жердиною, якою упираються назустріч течії; удвох, ставши обличчям одне до одного і поклавши витягнуті руки на плечі товариша; групою із 8-6 осіб (таджицький спосіб) стати стіною так, щоб найсильніші і найвищі туристи стояли з боків або у колі, обійнявши один одного за плечі.

Місце переправи вибирають після попередньої розвідки на ширшій і мілкішій ділянці ріки. Якщо з води видно велике каміння, потрібно йти трохи нижче від нього за течією, де ударна сила потоку ослаблена. Переходити річку вбрід завжди слід у взутті, щоб ступні були максимально захищені від ушкоджень;

б) переправа вбрід за допомогою мотузки. її здійснюють на бурхливих, стрімких ріках. Першим водний потік переходить найбільш фізично міцний і досвідчений турист. Його завдання - перенести на протилежний берег кінець основної мотузки, який прикріплюють до нього вузлом "булінь". Щоб турист міг вільно пливти, якщо потік зіб'є його з ніг, "булінь" зав'язують не на грудях, а на спині. Крім того, до туриста карабіном пристібають допоміжну мотузку, другий кінець якої двоє страхувальників тримають у руках, стоячи на березі нижче за течією. Подавати мотузки вслід тому, хто переправляється, слід акуратно, щоб не заважати його руху і щоб мотузка не поринала у воду.

Надійнішим способом подолання водної перешкоди є той, який поєднує елементи переправи "стіною" із страхувальною мотузкою. Цю переправу здійснюють два фізично сильних учасники групи. Перший, який іде вище за течією, збоку під пахвою закріплює на ковзному карабіні основну мотузку. Другий також застрахований на випадок падіння основною мотузкою, але її не навантажують і використовують як допоміжну, протягуючи під кутом 40-50° до першої, нижче за течією. За такого способу переправи мотузка, прикріплена до першого туриста, весь час занурена у воду, і її використовують як додаткову верхню точку опори. Мотузку подають двоє туристів, які страхують самі себе.

Перенесений кінець мотузки надійно кріплять на березі до дерева, скелі, основи міцного куща або штучних опор із кілків, кам'яних турів тощо. Відтак, використовуючи поліспас і додаткові мотузки (репшнури) зі "схоплюючими" вузлами, основну мотузку туго натягують над поверхнею води.

Прикріпившись до таких перил за допомогою грудної обв'язки і карабіна (відстань від грудей до основної мотузки повинна бути коротшою за довжину рук), туристи по черзі переходять ріку. Рухатись потрібно боком, перебираючи руками мотузку, обличчям до течії. Тіло для кращого опору тиску води слід відхилити назад. У разі якщо турист зірвався, його витягують на берег допоміжними мотузками (вперед або назад). Оскільки така переправа зазвичай триває довго, на березі рекомендується розпалити вогнище для обігріву і просушування речей.

Переправлятися вплав можна лише через річку зі спокійною течією, і тому, хто вміє добре плавати. Зручним місцем для переправи слугують глибокі ділянки з пологим руслом. Розраховуючи на знесення за течією, туристи пливуть під кутом до руху течії. Не слід намагатися перепливти перешкоду, обравши найкоротшу пряму. Речі рекомендується скласти на легкий пліт і штовхати його по воді поперед себе.

У деяких випадках перший турист переправляється вплав із страхувальною мотузкою. Відтак її використовують для перетягування плоту і допомоги іншим учасникам групи, які можуть страхуватися, притримуючись на воді за будь-який предмет, що не тоне: колоду, дошку, в'язку хмизу або надійно упакований матеріал, що не промокає, міцно перев'язаний рюкзак тощо.

Отже, у процесі підготовки піших туристсько-краєзнавчих подорожей залежно від складу групи (контингенту, рівня підготовленості) необхідно заздалегідь планувати темп і швидкість руху на маршруті, способи подолання природних перешкод, найбільш оптимальний режим і розпорядок похідного дня.

  

18.01.2021 року

Тема: Безпека життєдіяльності при русі в лісі, при підйомах і спусках.

  Правила техніки безпеки під час туристичного походу в горах

1. Кожен учасник  зобов’язаний слухати і виконувати накази керівника, його помічників або людей, яких він назначив старшими.
2. Забороняється відлучатися від групи без відома керівника, а також відходити від групи одному.
3. Під час руху туристи рухаються колоною по одній людині при інтервалі 2 м, щоби вчасно побачити на шляху природну перешкоду і швидко зорієнтуватись для її подолання.
4. На легких спусках крок туриста подовжується, на важких ділянках і підйомах – вкорочується.
5. Не допускається при русі, щоби туристи знаходились між собою на відстані, що  виходить за межі зорового чи голосового зв’язку.
6. При подоланні крутих схилів слід мати не слизьке взуття з рифленою підошвою.
7. При підйомах черевик слід ставити на всю підошву, а не носок, зберігати горизонтальне положення ступні. При затяжному підйомі рекомендується підніматись «серпантином»: перемінно то лівим, то правим боком до схилу поступово набираючи висоту. Необхідно слідкувати, щоби туристи не йшли один під одним, так як можливі зриви каміння з-під ніг.
8. При русі вздовж трав’яного схилу, ступня ноги, розташованої вище, ставиться на всю підошву впоперек схилу, а ступню іншої – повертається носком на певний кут донизу.
9. При спуску забороняється бігти. На більш крутих ділянках спускаються на півзігнутих ногах.
10. У лісі чи чагарнику слід притримувати гілки, що зустрічаються на дорозі, щоби не вдарити того, хто йде позаду.
11. Для захисту від пошкоджень шкіри від  сучків і гілок надягають одяг і довгими рукавами.
12. Перегороджені деревами стежки, завали слід не перескакувати, а обережно переступати чи перелазити.

 

13. Під час грози :

• Не ховатись під високе дерево, особливо яке окремо стоїть.
• Не знаходитись на гребенях, скельних виступах.
• Одяг туриста повинен бути сухий.
• Металеві предмети зібрати і поставити за 10 м. від людей.
• Виключити мобільні телефони

14. Після опадів та підчас дощу не слід рухатись по мокрій траві, камінням, крутих схилах.
15. Під час руху у лісі не можна користуватись відкритим вогнем, кидати на землю запалені сирники.
16. Не рухати рукою старих пеньків, копиць сіна, каміння, де можуть знаходитись змії.
17. Обережно бути на стежках, де у сонячний день гріються змії. У районах де водяться змії туристам потрібно мати  щільні штани, високу взуття та шерстяні шкарпетки.
18. Купатися дозволяється тільки з дозволу керівника і у спеціально відведених для цього місцях.
19. Забороняється використовувати для розпалювання бензин, солярку та інші подібні речовини.
20. Для роздачі гарячої страви визначається окреме місце і порядок черговості.
21. Не використовувати для харчових та інших господарських і гігієнічних потреб води із колонок, закинутих колодязів, водойм та інших непевних водосховищ.
22. Не використовувати в їжі овочі, фрукти, які перезріли, мають некондиційний вигляд. Овочі і фрукти перед споживанням мити або варити.
23. Не контактувати із бродячими тваринами.
24. Неможна розпалювати вогнища в лісових масивах. Віддаль кострища від лісу повинна бути не менше 25м. у листяних, і 50м. у хвойних насадженнях, 100м. і більше від скирт, дозрілих хлібних масивів.
25. Багаття  потрібно обладнати закритого чи відкритого типу, що важливим є за вітряної погоди. Вогнище потрібно залити водою або засипати землею і почекати, щоб вогонь згас.
26. При виявленні будь-яких предметів воєнної доби (снаряди, міни, патрони, вибухівка, зброя, гранати та ін.) в жодному випадку їх не чіпати, не зрушувати їх з місця. Небезпечну знахідку позначити і обгородити мотузкою, жердинами та якнайшвидше повідомити про неї органи місцевої влади.
27. При відвідані фортець, інших споруд подібного типу забороняється лазити по стінах і мурах споруд, проникати в зруйновані підземелля.
28. Не дозволяється безконтрольне лазіння по деревах, скелях, урвищах, кам’яних та піщаних кар’єрах.
29. Дотримуватись правил дорожнього руху 
30. Бережливо ставитись до спортивного інвентарю.

  Правила поведінки туристів під час мандрівок

• Бережіть зелені насадження, не ламайте гілок, не пошкоджуйте крон і стовбурів дерев.
• Не рвіть червонокнижних рослин в полі, на луках та в лісі, не витоптуйте їх, бо цим ви сприяєте зменшенню видового складу рослин.
• Не пошкоджуйте лісових рослин під час збирання їх плодів.
• Не руйнуйте мурашників. Пам'ятайте, що мурашки – санітари лісу.
• Не знищуйте плазунів та земноводних. Вони надійні помічники людини в боротьбі з шкідниками.
• Уникайте криків та галасу, що лякає диких тварин і птахів. Особливо дотримуйтесь тиші в лісі в травні - червні, коли більшість птахів і звірів виводять молодняк.
• Не відловлюйте птахів і звірів для утримання їх в неволі. Не руйнуйте пташиних гнізд, не забирайте з них яйця.
• Не знищуйте річкових молюсків, які фільтрують воду, очищаючи її від бруду. Не забруднюйте річки, джерела та інші водойми.
• Дотримуйтесь правил рибної ловлі, встановлених у вашій місцевості.
• Без особливої необхідності не розпалюйте в лісі вогонь. При його розпалюванні дотримуйтесь правил протипожежної безпеки. Вогонь слід обкопати або обкласти камінням. Не залишайте вогонь непогашеним.
• Під час походу не кидайте недопалків сигарет і непогашених сірників де-небудь - це може викликати лісову пожежу.
• Не засмічуйте природу сміттям, рештками їжі, пляшками, бляшанками від консервів та ін., спалюйте те, що горить, інше - забирайте з собою до найближчих пунктів забору сміття або закопуйте.
• Не залишайте на деревах Карпат, скелях, будівлях ніяких надписів -це доказ некультурності й невихованості туриста.
• Коректно, ввічливо і культурно поводьтеся при спілкуванні з населенням по трасі маршруту подорожі.
• Пам'ятайте, що місце, яке ви залишаєте після нічлігу має бути таким, яким би ви його хотіли застати.

 

Під час походу, бажано всім туристам дотримуватись

основних правил поведінки в поході:

 

1. Під час походу намагайтеся дотримуватися стежки і не сходьте з неї. Тоді ви ніколи не заблукаєте.
2. Перед тим як влаштувати табір обов'язково ознайомтеся з місцевими правилами розведення відкритого вогню. У багатьох місцях розведення відкритого вогню заборонено місцевими правилами.
3. Намагайтеся не турбувати навколишнє середовище гучними криками і музикою.
4. Постійно дбайте про довкілля. Намагайтеся не шкодити флорі та фауні. Обов'язково забирайте з собою всі свої відходи, а в тому випадку якщо ви виявили чужі відходи, то проявіть свою культуру і заберіть і їх з собою. Органічні матеріали, хоча легко розкладаються, мають бути поховані або забрані з собою. Не треба, щоб тварини харчувалися цими відходами.
5. Якщо ви використовуєте миючі засоби, то намагайтеся цю процедуру робити на відстані не ніж у ста метрах від джерела води.
6. Ходити в туалет бажано на значній відстані від траси і можливих джерел води. Для цієї мети, найкраще буде, якщо ви дістанете невелику яму, яку згодом необхідно засипати. Щоб спалити використаний туалетний папір використовуйте будь-яке паливо.
7. Якщо ви взяли з собою в похід собаку, то не забудьте дізнатися про місцеві правила утримання тварин. Намагайтеся тримати її весь час на повідку. Місцеві правила іноді цього вимагають.
8. Ознайомтеся з місцевим законодавством по відношенню рибного лову й полювання. У більшості випадків на ці заходи необхідно мати дозвіл від місцевих органів.
9. Якщо за маршрутом прямування ви виявили пошкоджені вказівні знаки, то обов'язково запишіть точне їх місце розташування і повідомте у відповідні органи. Відсутність таких знаків може створити труднощі для інших туристичних груп.

16.01.2021 року

Тема: Рух групи в пішому поході. Стрій, крок. Темп, інтервал.

 Рух групи на маршруті

 У пішохідній мандрівці серйозну увагу приділяють режимові руху й відпочинку туристів, вибору найдоцільніших прийомів і способів організації похідного життя, подолання найрізноманітніших природних перешкод. Складність і тривалість походу має відповідати загальнофізичній і спеціальній підготовці туристів. Якщо цієї умови не дотримуються, учасники перевтомлюються, а це може спричинитися до нещасних випадків або різних захворювань. Режим руху в поході передбачає не тільки порядок шикування групи туристів в умовах різної місцевості, в різну пору дня та при подоланні природних перешкод в різних метеорологічних умовах, а й швидкість і темп пересування, час виходу групи на маршрут. У пішохідних походах, особливо влітку, вихід групи на маршрут призначають на ранні години. Це дає змогу використати при необхідності весь світловий день для руху, а також мати достатньо часу для обіднього привалу. На незнайомій місцевості достатній запас світлого часу дозволить вибрати зручне місце для ночівлі й добре організувати її. 

Найпоширеніший порядок руху туристів-пішоходів на маршруті – це стрій в колону по одному. Цей стрій виправдовує себе, бо дає змогу йти вільно, не заважаючи один одному оглядати навколишню місцевість. Крім того, при такому порядку руху можна швидко організувати взаємострахування та взаємодопомогу на небезпечних ділянках маршруту, здійснювати допомогу менш фізично підготовленим членам групи, легко підтримувати в дорозі зв'язок між туристами, як зоровий, так і слуховий, - голосом або звуковими сигналами. 

Велике значення має і розстановка всіх учасників походу. На чолі групи йде керівник – досвідчений турист. За ним йдуть фізично слабші учасники та невеликі на зріст. Замикаючий повинен бути теж досвідченим туристом. Інтервал між учасниками не повинен перевищувати 3м. 

 Починати рух потрібно в повільному темпі, а потім збільшувати його. За 10 хв. До привалу темп знову зменшується. Першу коротку зупинку роблять через 15 хв. після виходу з бівуаку, в основному для перевірки спорядження, одягу і особливо взуття й рюкзака, Потім короткі привали чергуються з рухом: через 40-50 хв. ходу роблять 10-15 хвилинні привали. Місце для відпочинку вибирають зручне, влітку тінисте, недалеко від джерел. Великий привал роблять опівдні, його тривалість 2-3 год. Робочий день у поході чи подорожі, як правило, триває 6-8 годин Графік руху будують так, щоб пройти найважчу частику шляху в першій половині дня, маючи в запасі досить фізичних сил. Графік руху туристського походу має передбачати поступове збільшення навантаження.

 В перші дні мандрівки, коли рюкзаки ще важкі, а організм недостатньо пристосований до великих фізичних навантажень, довжину денних переходів скорочують, зменшуючи швидкість руху. Закінчують денний перехід завидна, за 2-3 години до настання темряви, щоб можна було заздалегідь вибрати місце бівуаку, де зручно було б організувати ночівлю, назбирати хмизу, розпалити вогнище, приготувати їжу тощо. Рух туристської групи повинен проходити в певному ритмі, який визначається кількістю кроків за хвилину. У залежності від стану загальнофізичної підготовки-учасників і рельєфу місцевості можна змінювати темп руху групи, зменшуючи або збільшуючи ширину кроку. На підйомах крок має бути коротшим, а на спусках – довшим. 

Повторення пройденого матеріалу: Практичне заняття - в'язання туристських вузлів.

1. Прямий вузол або (морський):

15.01.2021 року 

Тема: Протипожежна безпека. Типи вогнищ та їх призначення.

Внутрішніми фактори безпеки туристів у гостинних садибах зеленого туризму являються питання безпечного проживання клієнтів, забезпечення в будинку локальної протипожежної і протиепідеміологічної безпеки, дотримання санітарно-гігієнічних вимог при приготуванні їжі і покупці продуктів харчування, дотримання техніки безпеки при користуванні побутовими електроприладами.

Відповідно до положень Кодексу цивільного захисту України, Правила пожежної безпеки в Україні є обов’язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами. Правила встановлюють загальні вимоги з пожежної безпеки, чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об’єкти (будівлі, споруди, технологічні лінії тощо), а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах.

Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж. Забезпечення пожежної безпеки в приватних садибах зеленого туризму покладається на їх керівників (власників) та уповноважених керівниками осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором. Також, відповідно до діючих Правил пожежної безпеки в Україні, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов’язані: виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які належать їм на правах особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем; повідомляти в пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

Вогнище "Нодья" з трьох колод та його призначення: (посилання на відео)

 

14.01.2021 року 

Тема: Виготовлення герметичних сірників.

Герметичні сірники. Існує декілька простих способів вберегти сірники від

вологи і стільки ж складних. Коробку з сірниками зберігають в одному або

декількох пластикових зав’язаних пакетиках. Окремо слід виділити зручні

пакетики на застібці Zip-lock. В них теж можна зберігати сірники прямо в

коробочці — це зручно, коли ними користуватися доводиться часто.

Просочення воском або парафіном. Додатково сірники можна захистити

від намокання за допомогою воску або парафіну. Це збереже їх в робочому

стані навіть якщо на них потрапить волога. Зазначимо, що при виробництві

деревину сірників просочують парафіном для того, щоб вона швидко

загорялася від швидкоплинного горіння голівки. Покриття поверхні

сірника лаком. Сірник можна вкрити тонким шаром лаку для нігтів, або

меблевого лаку. Лак для нігтів є більш зручним варіантом — він швидко

сохне і його легко нанести тоненьким шаром, який при запалюванні сірника

легко зітреться об шорстку поверхню чиркала. Вкритий лаком сірник горить

краще. Сірники в скотчі. Клейку стрічку “скотч” часто беруть в походи як 

універсальний ремонтний засіб. Її ж можна використовувати і для

герметизації.

 

Як на практиці користуватися цими знаннями, перегляньте відео по темі заняття:

1. Як захистити сірники в поході (посилання)                    

2. Як використовувати сірники в поході. (посилання)       

3. Скільки сірників брати в похід. (посилання)                   

   

10.11. 2020 року

Тема: Вибір шляху руху за лінійними орієнтирами. Видизмагань зі спортивного орієнтування.

Для того щоб зорієнтуватися на місцевості за лінійними орієнтирами, потрібно вміти користуватися картою, компасом,та вміти визначати азимут. Щоб переглянути відео-урок (перейдіть за посиланням)

09.11. 2020 року

Тема: Проведення туристсько-краєзнавчого походу

Щоб вирушити в похід - потрібно знати як підготуватися до нього, що треба взяти з собою, та як себе поводити під час походу, дотримуючись прави безпеки життєдіяльності.

Для ознайомлення з правилами та нормами проведення туристських походів (перейдіть за посиланням)

07.11. 2020 року

Тема: Проведення туристсько-краєзнавчого походу

Зараз приходить нова мода на здоровий спосіб життя і в тому числі брати участь в походах, як одноденних так і багатоденних.

Їх тепер часто, на англійський манер, називають хайкінгом або трекінгом.

Хайкінг – це, по суті, будь-яка прогулянка на природі, переважно по обладнаних доріжках і стежках.

Тоді як трекінг – фізично інтенсивніший і стосується переважно походів у важкодоступних місцях, у горах, там, де не може дістатися транспорт.

Українські Карпати пропонують безліч переваг, можливостей і напрямків для таких гірських походів. "УП.Життя" ознайомить вас з ними.

Ознайомтесь із правилами проведення походів та поводження під час походу. (перейдіть за посиланням)

06.11. 2020 року

Тема: Рельєф та його зображення на карті

Перегляньте відео-урок по темі (перейдіть за посиланням)

Завдання на виконання:  Намалюйте план місцевості вашої школи та надішліть фото плану для перевірки.

05.11. 2020 року

Тема: Рельєф та його зображення на карті.

Практичне завдання.

1. Намалювати гору, яка витягнута в напрямку захід-схід і крутіша зі сходу.

2. Намалювати гору із двома вершинами, яка круто обривається на північ.

3. Намалювати гору, яка круто спускається на схід і захід і має слабий нахил

на півночі та півдні.

відповіді сфотографувати та переслати на мій номкр вайберу (+380682449535) для перевірки

Перегляньте відео-урок на повторення матеріалу (перейдіть за посиланням)

04.11. 2020 року

Тема: Рельєф та його зображення на карті.

Повторимо навчальний матеріал з попередніх занять, як можна орієнтуватися на місцевості.

для цього перегляньта відео по цій темі та проаналізуйте отриману інформацію.

Для перегляду відеоуроку (НАТИСНІТЬ ТУТ)

03.11. 2020 року

Тема: Рельєф та його зображення на карті.

Якщо поглянути навколо себе, знаходячись за територією населеного пункту,

то можна побачити найрізноманітніші форми рельєфу: це – гори, рівнини,

хребти, улоговини тощо.

Місцевістю називається ділянка (район) земної поверхні з усіма її

нерівностями, рослинним покривом, водною сіткою та сіткою доріг,

населеними пунктами та грунтово-кліматичними та гідрогеологічними

умовами.

Сукупність нерівностей земної поверхні називається рельєфом місцевості.

Значні за розмірами зовсім плоскі ділянки земної поверхні зустрічаються

надзвичайно рідко, навіть на рівнині. Найчастіше рельєф місцевості

складається із випуклих (підвищених) та ввігнутих (заглиблених)

нерівностей найрізноманітнішої форми та розмірів. Однак при всій

різноманітності цих нерівностей всіх їх можна звести до п’яти типових форм

рельєфу.

Гора – підвищення, що нагадує своєю формою конус або купол. Найвища

точка на горі називається вершиною, від неї рельєф у всі сторони

понижується. Основа вершини називається підошвою, невелика гора

називається горбом, а штучний горб – курганом.

Хребет представляє собою підвищення, витягнуте в одному напрямку. Лінія

з’єднання протилежних схилів хребта називається лінією водорозділу: коли

йде дощ – вода стікає вправо і вліво від неї. Якщо стати на цій лінії, рельєф

місцевості буде в три сторони понижуватися, а в одну – підвищуватися.

Котловина – замкнута впадина, що нагадує своєю формою котел. Котловина

– форма рельєфу протилежна горі. Найвища точка в котловині називається

дном. Від цієї точки місцевість в усі сторони понижується. Часто на дні

котловини утворюються болота або озера. Невелика котловина називається

ямою.

Лощина представляє собою поглиблення, витягнуте в одному напрямку.

Лощина – форма рельєфу, протилежна хребту. Вона має схили з чітко

вираженим верхнім перегином – бровкою. Лінію по дну, до якої направлені

схили лощини, називають водозливом. Коли іде дощ, вода стікає по схилах і

тече по цій лінії. Якщо стати на цю лінію, то рельєф буде з трьох сторін

підвищуватися, а з одної – понижуватися. Лощини, за звичай, покриті

дерном, часто бувають зарослі кущами, дно їх іноді заболочено. Сідловина –

пониження на гребені хребта між двома суміжними вершинами; до неї з двох

протилежних напрямків, поперечних хребту, підходять своїми верхівками

лощини. Сідловина має точку (площадку), від якої рельєф з двох сторін

підвищується, а з двох – понижується. В горах дороги і стежки через хребти

проходять по сідловинах, які називаються перевалами.

Всі ці форми можна зобразити на папері за допомогою умовних знаків. Є

різні способи зображення нерівностей земної поверхні на картах і планах, але

ми розглянемо основний спосіб зображення рельєфу на картах і планах –

горизонталями.

Горизонталь – це замкнута крива лінія, яка означає на карті горизонтальний

контур відповідної нерівності, всі точки якого розміщені на місцевості на

одній і тій висоті над рівнем моря.

Ці лінії можна розглядати і як сліди перерізу нерівностей місцевості

паралельні поверхні моря. Віддаль між суміжними пересічними поверхнями

називається висотою перерізу.

Чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий, а чим ближчі горизонталі

одна до одної, тим схил крутіший. Отже за числом горизонталей можна

визначити підвищення одних точок місцевості над іншими, а за відстанню

між горизонталями про крутизну схилу.

Відлік висот на наших картах проводиться від рівня Балтійського моря.

Висоти точок земної поверхні над рівнем моря називаються абсолютними, а

перевищення над якою-небудь поверхнею або точкою – відносними

висотами.

Креслення і всі вигини горизонталей зберігають подібність відповідних їм

ліній рівних висот на місцевості.

Висота перерізу для зображення рельєфу горизонталями залежить від

масштабу, в якому складається карта і від характеру рельєфу. Щоб

зображення рельєфу було більш виразним, висота перерізу на картах плоско

рівнинних районів береться в два рази менше звичайної (нормальної висоти

перерізу), а на картах високогірних районів – навпаки, у два рази більше її.

Нормальна висота перерізу рівна 0,02 величини масштабу карти, тобто 5

метрів для карти 1:25 000 і відповідно 10, 20, 40 для карт масштабу 1:50 000,

1: 100 000, 1: 200 000.

Горизонталі на карті проводяться суцільними лініями і називаються

основними або суцільними горизонталями. Часто буває, що потрібно деталі

рельєфу, які не відображені на карті, так як знаходяться між січними

поверхнями. У цьому випадку використовують половинні (напівгоризонталі),

які проводяться на карту через половину основної висоти перерізу. На

відміну від основних половинні горизонталі викреслюються перервними

лініями. В окремих місцях, де потрібні деталі рельєфу не виражаються

основними і половинними горизонталями, проводять між ними ще допоміжні

горизонталі, їх викреслюють теж переривчастими лініями, але з більш

короткими ланками.

Для полегшення рахунку горизонталей при визначенні висоти точок по карті

всі суцільні горизонталі, що відповідають п’ятикратній висоті перерізу,

викреслюються потовщено – потовщені горизонталі.

На моделі гори, яка складається з багатьох шарів, ми можемо конкретно

ознайомитися із горизонталями, на які можна поділити гору, при зображенні

її на карті. Уважно розгляньте модель гори. Покладіть рядом компас і

охарактеризуйте гору відносно сторін горизонту. Наприклад: північний схил

гори – крутий, південний – похилий, на західній стороні – крутий обрив.

Починайте викреслювати шар за шаром, одночасно пошарово збираємо

модель, Наклавши шар, поясніть, що ви розумієте під різницею висот. Коли

креслення буде готове, отримаємо точний умовний знак гори.

А тепер – декілька завдань.

Завдання 1

Підбери до кожного знаку правильний підпис

1. Крутий схил на південному заході.

2. Дві вершини, з яких південна вища.

3. Рівне викладення по колу. У вищій точці – сідловина та вузький прохід.

4. Гора практично прямовисно обривається до сходу.

5. Південний та північний схили дуже круті.

6. На цьому горбі є три місця, де важко піднятися без допоміжних засобів.

26

В І Д П О В І Д Ь

No               1   2   3   4   5   6

БУКВА       В   Е  А  Г  Д   Б

Уважно розгляньте модель гори. Покладіть рядом компас і охарактеризуйте

гору відносно сторін горизонту. Наприклад: північний схил гори – крутий,

південний – похилий, на західній стороні – крутий обрив.

Починайте викреслювати шар за шаром, одночасно пошарово збираємо

модель, Наклавши шар, поясніть, що ви розумієте під різницею висот. Коли

креслення буде готове, отримаємо точний умовний знак гори.

А тепер – декілька завдань.

Завдання 1

Підбери до кожного знаку правильний підпис

1. Крутий схил на південному заході.

2. Дві вершини, з яких південна вища.

3. Рівне викладення по колу. У вищій точці – сідловина та вузький прохід.

4. Гора практично прямовисно обривається до сходу.

5. Південний та північний схили дуже круті.

6. На цьому горбі є три місця, де важко піднятися без допоміжних засобів.

26

В І Д П О В І Д Ь

No          1  2  3  4  5  6

БУКВА  В Е А  Г Д  Б

Завдання 2

Знайди профіль горба, що відповідає малюнку горизонталей

В І Д П О В І Д Ь

No 1 2 3 4 5 6

БУКВА В А Е Д Б Г

1. Гора майже кругла, крута з півночі, полога з півдня.

2. Гора має дві вершини. крута із заходу, полога зі сходу.

3. Гора витягнута в напрямку північ-південь. Дві вершини. Південна вища. З

півдня – обрив.

Завдання 4.

Учні малюють в зошиті форму гори, описану усно вчителем. Потім один

учень виходить до класної дошки і показує своє рішення. Інші порівнюють із

своїми рішеннями./.

Приклад завдання.

Приклад завдання.

1. Намалювати гору, яка витягнута в напрямку захід-схід і крутіша зі сходу.

2. Намалювати гору із двома вершинами, яка круто обривається на північ.

3. Намалювати гору, яка круто спускається на схід і захід і має слабий нахил

на півночі та півдні.

Схожі варіанти приймаються.

ПОВТОРЕННЯ:

 ТЕМА ЗАНЯТТЯ:

Орієнтування на місцевості за ознаками місцевих

предметів і явищ природи

МЕТА ЗАНЯТТЯ: Навчити учнів правильно визначати місце свого

знаходження та напрямку руху на місцевості, орієнтуватися на місцевості за

ознаками місцевих предметів та явищ природи.

ОБЛАДНАННЯ: Картини з природними об’єктами, картки, карта зоряного

неба.

Зміст заняття. Опорні поняття.

Загальні поняття про орієнтування. Способи орієнтування на місцевості: за

компасом, небесними світилами, ознаками місцевих предметів і явищ

природи. Орієнтири та їх використання при вивченні та запам’ятовуванні

незнайомої місцевості.

Зорієнтуватися на місцевості – це означає вміти визначити своє

місцезнаходження і потрібний напрям руху відносно сторін горизонту,

навколишніх природних і штучних предметів, витримати його з метою

своєчасного виконання поставленого завдання (маршу, екскурсії, походу,

подорожі, тощо).

Основне завдання орієнтування полягає в тому, щоб витримати обраний

напрям за будь-яких умов: удень і вночі, під час руху в тумані чи в дощ, на

відкритій або закритій місцевості тощо. Тому орієнтуватися треба

безперервно, одночасно кількома способами, які б доповнювали один одного

і служили своєрідним контролем.

За будь-якого способу орієнтування важливо вибрати на місцевості такі

орієнтири, які стануть добрими маяками, вказуватимуть потрібний напрям,

забезпечуватимуть рух без грубих помилок. Це можуть бути різні природні

та штучні предмети(об’єкти): вершини горбів, вигини річок, мачти, димарі,

перехрестя доріг, окремі будинки тощо.

Орієнтири повинні чітко відрізнятися від інших предметів за формою,

розмірами, забарвленням.

Під час руху незнайомою місцевістю слід вибирати кілька близьких і далеких

орієнтирів. Просуваючись уперед, намічають нові орієнтири, запам’ятовують

їхні характерні ознаки і взаємне розташування. Звичайно, простіше всього

взяти компас і подивитися, куди направлена стрілка. адже вона завжди

показує на північ, але якщо компаса немає, природа сама підкаже. як

розміщені сторони горизонту. Ось декілька ознак:

1. Опівдні сонце знаходиться на півдні.

2. На окремо стоячому дереві густіші гілки, як правило, ростуть з південного

боку, оскільки туди попадає більше сонячних променів.

3. Кора поодиноких дерев з півночі буває темнішою, й інколи вона вкрита

мохом, особливо біля кореня. Але цією ознакою можна користуватися тоді,

коли вона характерна для кількох дерев.

4. Великі пеньки, валуни, камені, скелі з півночі зазвичай вкриті мохом.

5. Мурашки нерідко будують свої мурашники поблизу дерев та каменів,

віддаючи перевагу сонячній стороні, тобто південній.

6. На відкритій місцевості мурашник за звичай повернутий похилим схилом

до півдня і крутим на північ. Це дає змогу мурашкам максимально

використовувати сонячне тепло.

7. Мох на каменях росте густіше на північному боці, де найбільша вологість.

8. Церкви, як правило, побудовані в напрямку захід-схід, причому повернуті

олтарем на схід, а дзвіницею на захід.

9. Ввечері та вночі природа теж може допомогти нам. Полярна зірка, яка

завжди точно знаходиться на півночі, багато віків служить компасом

мореплавцям. вона світить досить яскраво і її легко знайти.

10. На галявинах соснового лісу після дощу стовбури стають темнішими з

північного боку.

11. У жарку суху погоду з південного боку на стовбурах сосен і ялин

виділяється смоли більше, ніж з північного.

12. У першій половині літа трава густіша і вища з південного боку, з півночі

– рідша і нижча

13. На кущах суниць найчервоніші ягоди зазвичай з південного боку.

14. Зимою і рано навесні сніг швидше тане на південних схилах горбів і гір та

на північних схилах ярів, лощин, ям.

15. Навколо поодиноких дерев, стовпів, каменів, пеньків ранньої весни

утворюються витягнуті на південь борозенки, бо сніг тане швидше з

північних боків заглиблень, що краще освітлюються сонячним промінням.

Завдання 1.

Постав правильно сторони горизонту. Використай скорочення Пн., Пд., СХ.,

Зх.

Чи завжди можна покластися на природні ознаки, визначаючи сторони

горизонту? Краще за все можна відповісти на це питання, вивчаючи природу.

Орієнтування в лісі. 

Тут обмежений огляд, майже немає орієнтирів. за якими можна уточнити

своє місцеположення, важко вимірювати відстані. Тому без компаса і карти в

лісі найкраще орієнтуватися за ознаками місцевих предметів і за небесними

світилами. Які орієнтири в лісі використовуються: а) дороги та їх перехрестя;

б) просіки;

в) річки і струмки, напрями їх течії, характерні вигини;

г) добре виражені форми рельєфу; вершини, кургани, ями, кручі;

д) заболочені ділянки;

е) лісові галявини, вирубки, згарища, межі ділянок рідколісся і кущів.

Якщо в напрямі руху трапляється добре помітний орієнтир, то слід виходити

з лісу, орієнтуючись на нього.

Перебуваючи в лісі , слід пам’ятати сторони горизонту і час від часу

уточнювати їх. Іноді, щоб уточнити орієнтування, варто залізти на високе

дерево. Під час руху треба також запам’ятовувати свій шлях, звертати увагу

на зламані гілки і дерева, галявини, вивернуті пеньки, купи каміння, звірині

стежки, особливості рельєфу тощо. Це полегшить дорогу назад.

Під час лісовпорядкування в лісових масивах прорубують просіки. Вони

зорієнтовані за сторонами горизонту: основні – у напрямі північ-південь, а

поперечні – схід-захід. Просіки поділяють ліс на квартали, які нумеруються

із заходу на схід і з півночі на південь. На перетині просік містяться

квартальні стовпи , на яких пишуть номери кварталів. Квартальні стовпи

встановлюють так, щоб ребро між двома меншими номерами кварталів

показувало напрям північ-південь.

Орієнтування в населених пунктах.

Однією з основних умов орієнтування в населених пунктах є знання

загального планування населених пунктів та порядку нумерації будинків.

Принципи нумерації будинків в населених пунктах та містах різноманітні,

але деякі з них характерні. В невеличких містах, розміщених біля залізної

дороги, нумерація будинків починається з боку привокзальної площі.

В містах, розміщених на шосейних магістралях, нумерація ведеться в

напрямку росту рахунку кілометрів. 32

В невеликих населених пунктах, що мають одну вулицю, будинки іноді

нумеруються підряд з одного боку вулиці з початку до кінця, а потім у

зворотному напрямку з іншого боку.

В містах з радіально-кільцевим плануванням нумерація будинків на

радіальних вулицях ведеться від центру міста (центральної площі) до окраїн.

Нумерація будинків на набережних та паралельних їм вулицях ведеться за

звичай за напрямком течії, а на вулицях, розміщених перпендикулярно

набережним, по обидва боки, починаючи від річки.

Як визначити сторони горизонту за будівлями?

На північних схилах дахів будинків у великій кількості росте мох та

лишайник. За цими ознаками легко визначити північ та південь. Біля

водостічних труб розростаються мохи, пліснявина.

Олтарі православних церков та капличок повернені на схід, дзвіниці – на

захід, Хрести на куполах будуються в площині північ-південь. Якщо на

хрестах декілька перекладин, то за звичай опущений край нижньої косої

перекладини звернений на південь, при піднятий – на північ.

Двері мусульманських мечетей та єврейських синагог звернені на північ.

Відтворити втрачене орієнтування в населеному пункті найлегше по

будівлях, що виділяються як орієнтири. Це: пам’ятники, церкви, пожежні

вишки, парки, сади. А в нічний час – за їх силуетами.

Соняшник – світло -теплолюбива рослина, бутони соняшника повертаютьс

Завдання 2.

Назви декілька орієнтирів, за якими можна визначити північ в населеному

пункті.

Як у великому місті можна потрапити до центральної площі, користуючись

нумеруванням будинків? Орієнтування за звуком. Людина здатна

визначати напрям звуку як у горизонтальній, так і у вертикальній площині,

розрізняючи його силу, висоту і тембр. На чутність впливають рельєф

місцевості, її характер, напрям вітру, вологість повітря. Звуки добре чути в

тиху погоду, на відкритій поверхні. Гірше в жарку сонячну погоду, коли звук

поширюється проти вітру. Вода, земля, каміння, метал – кращі провідники

звуку, ніж повітря.

За звуком можна визначити напрям руху і відстань до його джерела.

У кожної людини своя, індивідуальна, здатність розрізняти характер звуку,

його силу та дальність. Проте, вважається, що за нормального слуху чути

гуркіт вантажного автомобіля на відстані 1 км, поїзда – 5-8 км, автомобільні

гудки – 2-3км, грім – 5-10 км, кроки по твердому покриттю дороги – 200-

250м, розмову – 30-50 м.

У результаті тренувань можна навчитися чітко орієнтуватися за звуками

удень і вночі, під час руху й перебуваючи в спокої, а також визначити

джерела звуків та їх характерні особливості.

Орієнтування за світлом. Кожне видиме джерело світла як удень так і вночі

є орієнтиром. У гарну погоду світло від фар автомобіля видно на відстані 10

км, вогнище – 8 км, промінь прожектора – до 50 км, кишенькового

електроліхтаря – до 1,5 км.

Орієнтування за слідами. Для орієнтування за слідами на землі від ніг

людини, лап тварин, коліс автомобіля треба мати гострий зір, бути

спостережливим, вміти розпізнавати сліди.

Довжина кроку залежить від зросту людини, її віку, швидкості ходьби,

вантажу, який несе людина, твердості ґрунту, типу рослинності.

За слідами босих ніг можна визначити приблизно зріст людини, тому що

довжина ступні становить 13-14% її зросту.

Дуже допомагає орієнтуванню на місцевості вміння розпізнавати сліди

транспортних засобів на польових та лісових дорогах. Якщо автомобіль

рухається лісом, то кінці розчавлених гілочок, соломи тощо розташовані в

напрямі руху.

Завдання 3.

1. Як визначити сторони горизонту за будівлями?

2. За скільки км чути гудок поїзда?

3. Як визначити зріст людини за слідами босих ніг?

Визначення сторін горизонту за Сонцем і годинником.

Годинник кладуть на горизонтальну поверхню і годинну стрілку

спрямовують на Сонце. Кут між цифрою 1 і числом, на яке вказує годинна

стрілка, ділять на 2. Візують на горизонт пряму лінію, що при цьому

утворилася. Ця пряма (бісектриса) одним кінцем, спрямованим від

годинника, вкаже на південь, а протилежним – на північ. Треба пам’ятати, що

годинник має іти за поясним декретним часом.

Сторони горизонту можна визначити за переміщенням вершини тіні. На

рівній ділянці встановлюють вертикально будь-яку рівну палицю. Вершину

тіні позначають тоненьким кілочком, камінцем. Через 30-40 хв, удруге

позначають положення вершини тіні. Пряма, що сполучає перше і друге

положення вершини тіні, вказує напрям на схід і захід, а перпендикулярна до

неї лінія – на північ і південь.

Перегляньте відеоурок  (ПЕРЕЙДІТЬ ЗА ПОСИЛАННЯМ)

Як користуватися картою  (ПЕРЕЙДІТЬ ЗА ПОСИЛАННЯМ)

02.11.2020

ДОБРОГО ДНЯ ВСІМ ВАМ ТА МІЦНОГО ЗДОРОВ'Я.

з 02.11.2020 року починаємо заняття гуртка дистанційно.

02.11. 2020 року

Тема: Проведення туристсько-краєзнавчого походу.

Повторимо вивчений матеріал із попередніх занять, що ж таке карта та умовні топографічні знаки?

Для цього перегляньте будь ласка відеоурок:

Відеоурок №1  (Перейдіть за посиланням)

Відеоурок №2  (Перейдіть за посиланням)

Тепер згадаємо які речі потрібно брати з собою в похід:

Відеоурок №3  (Перейдіть за посиланням)

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ :  Намалювати план частини своєї вулиці, на якій знаходиться ваш будинок та позначити намальовані об'єкти за допомогою умовних топографічних знаків.

Зроблене домашнє завдання сфотографувати та відправити на мій номер вайбера (+380682449535) для перевірки.